Люба Клименко - Ієрогліф кохання

«От би книжечку почитати, класного стиліста... Таку, як... як у того голомозого естета! — осяйнуло її. Вона згадала, що побачила в його руках у ресторані те, що їй було зараз потрібно. — І як би вициганити у нього книгу? А взагалі — хто він такий? Росіянин? — продовжила вона роздуми. — Схоже, ні. У нього якась загадкова зовнішність. Цілковито безнаціональна...»

Христя вийшла на терасу, кинула погляд на японський садочок голомозого естета, розвісила на скляних бильцях тераси щойно куплений на блошиному ринку антикварний килимок, повернулася до себе в квартиру, підбила подушки, залізла під ковдру, взяла на коліна ноутбук і поринула в інтернет. Блукаючи різними сайтами і блогами, вона скачала собі Сорокіна і поринула в читання.

Коли очі вже почали злипатися, вирішила про всяк випадок перевірити свою робочу поштову скриньку, аби не пропустити якесь емердженсі.

Побачивши повідомлення від невідомого користувача, вона спершу подумала його видалити, не читаючи: вже кілька разів хакери у такий спосіб намагалися зламати її скриньку, проте на-півдорозі її рука завмерла: вона прочитала тему повідомлення: «remove_your_ carpet». Який карпет? Вона мала лише один килимок, щойно куплений на базарі, зі специфічним «антикварним» запахом. Цей килимок якраз благополучно провітрюється на балконі. Провітрюється? — засумнівалася вона і прислухалась. Іззовні долинав звук дощу. Вона злізла з ліжка, вискочила на терасу і... Так і є! її дорогоцінний килимок, який і без того «ледь дихав», на дощі майже зовсім розлізся!

Вона затягла його всередину, розклала на підлозі, увімкнула підігрів... Ай-ай-ай! Смердить, як покидьок!

Вона повернулася до комп’ютера і відкрила повідомлення.

Зніміть свій килимок — дощ надворі.

Франсуа

«Франсуа? Отой голомозий естет зветься Франсуа? Француз, чи що?»

Як ви дізналися мій імейл?

«Дурне запитання, визнаю», — сказала вона собі після того, як відправила листа.

Дуже просто. Номер квартири на плані будинку — список мешканців — прогуглив Ваше ім'я — вийшов на теперішнє місце роботи і на Ваш службовий e-mail. Щоправда, не сподівався, що Ви його читатимете в ніч перед вікендом. Чому Ви не на facebook?

«Чому-чому? Не сунь свого носа до чужого проса!»

Я — інтроверт.

Христя нетерпляче чекала на відповідь. Мовчанка. «Може, йому ще щось написати? Наприклад, подякувати?»

Дякую, що попередили про дощ. За ніч мій килимок на дощі розлізся б на нитки.

Знову у відповідь мовчанка.

«Ідіотка! Навіщо я йому знову написала? Ще подумає, що він мене цікавить! От дурепа!»

Я зауважив — дуже гарний. Тому мені його стало шкода.

А у Вас дуже гарний садочок.

Дякую.

«Що писати? Чи взагалі не писати? Писати — не писати, писати — не писати?...»

На екрані знову з’явилося повідомлення від Франсуа.

На добраніч!

«Мамочки рідні! Які ж ми пережи-вальні! Як же ми дбаємо про власне здоров’ячко! Так рано лягаємо спати!» — подумала вона про голомозого естета і написала:

На добраніч.

«Моя люба Марі,

Ти даремно ображаєшся.

Гра Го — дуже серйозна річ, тим більше з Майстром, тим більше, що на цей раз вона відбудеться у мене вдома.

Вибач, що ми знову не зможемо «зїхатись» і побачитися на вихідні.

Може, сплануємо зустріч на наступний вікенд? Я вже переніс політ.

Люблю тебе.

Франсуа»

«Здається, я знову зробила дурницю. Зловживання сном мені шкодить», — сказала вона собі, роздивляючись у дзеркало свою розпухлу фізіономію. Христя здивовано помітила, що за час її перебування у цій східноазійській країні її очі значно звузилися. Принаймні саме такий вони мали вигляд на припухлій після сну пиці. «Еволюція видів за Дар-віном» — іронічно констатувала вона.

Христя виповзла з кавою на звичне місце і кинула автоматичний погляд через скляні бильця на сусідську терасу. Японський садочок самотньо нудьгував.

«Мабуть, голомозий естет поїхав на закупи», — подумала Христя і зраділа: якраз добре зараз погратися тією цяцькою, яку вона собі придбала на минулі вихідні.

То була №пїеп^ Wii, за допомогою якої можна вчитися танцювати, дивлячись на екран телевізора і перебуваючи під контролем комп’ютера, який корегує твої рухи. Вона вже давно хотіла навчитися танцювати, розтормосити своє скуте сидячою роботою тіло, але ніяк не могла подолати вродженої сором’язливості і здобутих комплексів: уявивши на курсах танців себе, породисту кобилу, серед молоденьких гнучких газелей, вона починала дико нервувати. А тут така вдала нагода: можна навчитися танцювати без свідків! Машина є машина, ніяких тобі психологічних проблем! Дуже інтерактивно і водночас інтимно.