Люба Клименко - Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці

— Як же мені не пощастило! — продовжувала ШЕРЛОК-ХОЛМС! У інших мами як мами: сидять удома, няньчать онуків, а моя — це ж просто кошмар! То у неї здача номера, то у неї рецензія, то у неї рецензований концерт. А хто буде сидіти з онуком? Дід Піхто? А останніми місяцями вона просто пустилася берега: якщо раніше хоч трохи бувала вдома, то тепер взагалі зникла з орбіти. Цим телепням — її чоловікам — і без неї добре. Але я не така! Я вислідкувала вас! Віддайте мені маму! Поверніть її в сім’ю! Це не прохання! Це — наказ!

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ заплющила очі.

— Ні! Ви на неї тільки подивіться! — обурилася ШЕРЛОК-ХОЛМС. — Вона що? Сюди спати приходить?

— Так, — сказав я.

— А чому цього не робити вдома?

— А це ти себе спитай. І всіх тих, хто живе у вашому домі! — дорікнув я їй.

ШЕРЛОК-ХОЛМС перехилила ще один бокал шампанського і гепнулася на диван.

— Шо тут проісходе? — на порозі не зачинених ШЕРЛОКОМ-ХОЛМСОМ дверей з’явилася БЛОНДИНКА. В салатовому, немовби водолазному, костюмі.

— Шампанське п’єм! — не розгубився я. — Пригощайся!

— Щас! — обурилася вона. — Вона шо робить у твоїй кроваті? — БЛОНДИНКА показала на ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ, яка, здається, благополучно заснула, трохи перебравши.

— Спить, — спокійно сказав я. І це була правда.

— Нє, ну це вже наглость! — розізлилася вона.

— Наглость — это то, что ты тут делаешь! — почулося з порогу. Це був голос ЖЛОБА.

Він підскочив до БЛОНДИНКИ і намагався схопити її за патли.

— Е-е-е! Обережніше! — хотів було захистити жінку я.

— А тебе сейчас яйца оторву! — загарчав він до мене.

— Борисе Петровичу, а що ви тут робите? — суворим тоном спитала ШЕРЛОК-ХОЛМС.

ЖЛОБ завмер на місці.

— Анно Володимирівно! — розплився у запобігливій посмішці ЖЛОБ. — Якими судьбами?..

Словом, врятувало ситуацію те, що ШЕРЛОК-ХОЛМС якраз здійснювала аудит у фірмі ЖЛОБА.

Я витяг із холодильника всі мої запаси алкоголю, і ми всі помирилися.

БЛОНДИНКА розповіла, яке чудо сталося з її пальмочкою ХАБІБІ після того, як ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ її полила і після того, як було придбано для неї АЛІ-БАБУ. І вечір, а точніше, ніч завершилася культпоходом у квартиру ЖЛОБА і БЛОНДИНКИ, спогадами про життя в радянській комунальній квартирі та колективними клятвами у вічній дружбі.

Результатом цих братань стало те, що ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ повідомила, що у Валенсію не їде; БЛОНДИНКА повідомила ЖЛОБУ, що зробила йому сюрприз: зняла на тиждень їм віллу у Валенсії; вони тут же вирішили, що беруть із собою прислугу НАДЬКУ-НАДЬКУ (хтось же повинен був їм на віллі готувати їсти), а поливати квіти довірили мені й ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ.

Тож лишилися ми з ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ у Києві практично самі.

Нам нетерпілося розірвати зачароване коло інтимних невдач, і на одній з любовних нарад було вирішено придбати заповітну таблетку віагри. Цього вечора ми постановили також перед сексом не їсти і не пити. Алкоголь не поєднувався з чарівною таблеткою.

Ну що ж. Не їли. І не пили. Посідали на диван, як засватані, й втупили погляди в таблетку.

На голодний шлунок було не дуже весело.

ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ страшенно хотілося випити, однак вона із солідарності зі мною трималася. Ми поїли фруктиків, попили кока-колки, не відриваючи очей від таблетки.

Як я почувався, я знав точно: ну, невже не можна обійтися без таблетки? Я ж усе-таки не зовсім пропащий! І ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ люблю багато років. Тільки трохи соромлюсь. От якби не соромився, попросив би попрацювати її ручками чи губками. Але як вона на це відреагує? А раптом образиться? Ні, ризикувати не буду. Мені платонічний вимріяний роман дорожчий від сексу.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ глибоко зітхнула і засоромлено промовила, не відриваючи погляду від таблетки:

— Знаєш, мені якось незручно, що в тебе зі мною без таблетки не виходить… Може, я тобі ручками поможу чи чимось іще приємнішим?

Я від несподіванки мало не підскочив. І відчув, що від слів, які вона промовила, зашарівшись, мов калина над криницею, таблетка почала на мене діяти і без проковтування.

— Штори закрити? — спитав я: у київських умовах десь поблизу може виявитися любитель із біноклем.

— Угу! — сказала вона.

Підійшовши до вікна і намагаючись зробити все швидко, я все зіпсував, потягнувши фіранку надто сильно: зірвався карниз, який тримався на «чесному слові». Яскраві промені західного сонця освітили ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ, яка вже встигла зняти джинси і стояла, розгублено тримаючи їх у руках, неначе не знаючи, що тепер з ними робити.