Люба Клименко - Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці

Однак щоразу харчова розминка перед інтимним боєм закінчувалася фіаско. Ми не могли зупинити свій апетит і обжиралися, потому доповзали до ліжка, даючи одне одному чесне слово прокинутися через 15 хвилин, коли їжа перетравиться, а пробуджувалися в той критичний момент, коли ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ потрібно було тікати. Але навіть тоді, коли ніхто нікуди не поспішав, настрій уже був не той: як не алохольчик, то ношпочка, як не ношпочка, то цитрамончик.

Не можна було сказати, що ми були розчаровані таким станом справ. Аніскільки. Щоразу повертаючись додому, ми приходили до висновку, що це було «краще, ніж секс». Але ж мета була поставлена. І її потрібно було досягти!

На п’ятому фіаско ми вирішили змінити нашу тактику: припиняємо ходити до ресторанчиків, їмо — кожен у себе вдома, успішно перетравлюємо їжу і сходимося на келих вина з фруктами або сиром. І тільки-но ми зібралися ЦЕ зробити, в нашу з ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ любовну інтригу безпардонно втрутилися зовнішні обставини в особі БЛОНДИНКИ і старшої доньки ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ. Обидвом треба було працювати в міліції, бо вони виявили неабиякі таланти оперативників.

Але все по порядку. Останнім часом мене все активніше атакувала БЛОНДИНКА. Я зробив дурницю, давши їй надію на те, що поїду з нею у Валенсію. Чесно кажучи, я й сам час від часу вагався: чи не пристати на ту пропозицію і як сніг на голову звалитися до ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ, коли вона там маніжитиметься зі своїми обидвома чоловіками. Я про всяк випадок розпитав її, де ПРОДЮСЕР знімає віллу, і натякнув БЛОНДИНЦІ, що хотів би помалювати її портрет в тому райончику. А коли вона поскакала ґуґлити той райончик, я пошкодував: тепер вона не відчепиться. І дійсно, наступного ранку вона прийшла до мене у фіолетовому комбінезоні й радісно повідомила, що вілла заброньована. Я вжахнувся. І постарався трохи охолодити її запал, порадивши не поспішати, оскільки у мене намічається низка серйозних зустрічей із покупцями та аукціонщиками.

Але це були не ті аргументи, які могли збити з пантелику БЛОНДИНКУ. Вона вже купувала обновки для позування для портретів.

Тоді я вирішив налякати її чоловіком: мовляв, а що, як він дізнається? От що тоді буде?

— Мені — нічого, а от тебе він порве, як тузік грєлку.

— Я не хочу бути розшматованою грєлкою! — сказав я з удаваною образою і хряснув перед її носом дверима.

— Він нас не піймає! — кричала БЛОНДИНКА з-за дверей.

Але я був незламний.

Щойно увечері ми з ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ почали ЦЕ робити і у нас начебто щось почало клеїтися, як у двері нервово задзвонили.

Дзвінок був не схожий на БЛОНДИНЧИН, і я стривожився: хто б це міг бути?

Я накинув халат і відчинив.

На порозі стояла ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ старша донька.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ важко зітхнула і лише простогнала:

— Знайомся, це мій домашній ШЕРЛОК-ХОЛМС!

ШЕРЛОК-ХОЛМС запідозрила, що з її мамочкою відбувається щось не те, і вона докумекала, що в неї роман. Що цей роман всього-на-всього платонічний (поки що), її не хвилювало. Якось вона зустріла нас на вулиці, коли ми, тримаючись за ручки, поверталися з чергового «рецензійного концерту», і вирахувала, де я живу.

Стоячи на порозі моєї квартири, вона закотила скандал на тему: «Чи розуміє мама, який приклад подає своєму внукові?» Я якомога чемніше зауважив, що її аргумент є дуже смішним. ШЕРЛОК-ХОЛМС зросла в сім’ї з ду-у-уже ліберальними цінностями. Її дідусь доживає віку з іншим чоловіком, її мамочка живе в полігамному шлюбі, й це її чомусь не шокує, зате старий як світ, мезальянс зачепив її за живе.

ШЕРЛОК-ХОЛМС переступила поріг і побачила на стінах моєї квартири цілу серію фотографій із фрагментами до болю знайомого їй жіночого тіла. Вона трохи затихла, мовчки випила келих шампанського, який стояв на журнальному столику недопитим, потім налила собі другий, потім третій, а тоді сумно констатувала:

— Значить, ось як далеко у вас усе зайшло…

— Що значить — далеко? — намагався я заспокоїти її. — У нас суто платонічні стосунки!

— Оцього я й боялася! Вона ж закохалася!

— Відкіля ви знаєте?

— Відкіля? Та подивіться на себе! Між вами ж суцільне МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ!

Я був шокований. Ось що значить сімейні традиції і родинні цінності…

Здушеним голосом я спробував опиратися:

— Яка вам різниця, панно?

— Як — яка? У її житті немає місця ні для мене, ні для онука. В її життя постійно влазять якісь дядьки. Я кажу їй: мамо, зупинися! Тобі вже давно не двадцять!

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ не реагувала на доньчину тираду, вона й сама вже встигла добряче хильнути шаманського, вмостившись на своєму улюбленому диванчику.