Наталія Дурунда - Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…

На перший погляд це скромніша робота, ніж була в обласному центрі, але новоспечена Громова цим зовсім не переймалася, бо посада висока й оплата достойна. Навпаки, нарешті матиме змогу практикувати, як лікар. Хоча організаційних питань тут теж вистачало.

— Треба нарешті познайомити вас з братом і його пасією, — допиваючи вранішню каву, знову пригадав Макар. — Якось незручно вже. Стільки часу пройшло.

— То давай у суботу, — запропонувала Майя. — Посидимо, відпочинемо. Ніхто не поспішатиме.

— Чудово, — на ходу, цілуючи дружину, мовив Макар. — Я його сьогодні повідомлю, щоб нічого не планував.

У ніч з п’ятниці на суботу Майя майже не спала.

Вдруге у житті їй снився сон.

Вона тонула у воді, як тоді у Домінікані. Все було настільки реалістичним, що жінка кричала — й не могла прокинутися. Макар не на жарт перелякався.

— З тобою все добре? — притис до себе дружину, коли вона розплющила очі.

— Так, так, — важко дихаючи відповідала.

Вона вчепилася в чоловіка, наче в рятівника на березі, й боялася його відпустити.

— Ти колись тонула насправді? — запідозрив недобре.

— Тонула, — зізналася Майя. — На відпочинку, близько восьми місяців тому. Я ледь не загинула.

— А до спеціалістів зверталася потім?

— Ні. Які спеціалісти? — відповіла Майя. — До сьогодні нічого подібного зі мною не траплялося.

— Кажуть, є такий синдром, не пам’ятаю, як називається. Але суть його в тому, що людина на підсвідомому рівні втопитися може, — запереживав Громов.

— Пройде, — заспокоїла жінка. — Коли ти поруч — і потонути не страшно, — спробувала жартувати.

На годиннику майже четверта.

За кілька хвилин прийдуть довгоочікувані гості.

Майя поралася на кухні, наводячи останні штрихи.

У двері подзвонили.

— Я відчиню! — крикнув Громов.

За хвилину у фойє стало гамірно. Чувся сміх і вітання.

Голос гостя здався Майї дуже знайомим. Але вона не надала цьому значення.

— А де улюблені солодощі Майї? — відразу не помітив коробку Макар.

— Ось, як замовляв, — протяг Єгор.

— Неси зразу на кухню, — кивнув старший брат. — Я доти допоможу твоїй дамі, — взяв у руки пальто Олівії.

Згораючи від цікавості, Єгор тихо попрямував до кухні. Спиною до нього, біля плити поралася жінка. Став у дверях, вирішив поспостерігати: хто ж ця краля, яка полонила серце неприступного Макара?

Її рухи здалися йому дуже знайомими.

Придивився уважніше. Ще уважніше… Ще… Ні! Не може бути!!! Це якийсь розіграш? Макар усе-таки вирішив пожаліти брата й знайти його домініканку? Потім запросив його, щоб влаштувати сюрприз? Адже це точно вона! Без сумніву! Та сама! Його Русалка!

— Ще хвилинку і я буду гот… — різко повернулася Майя й заклякла на місці.

У кількох кроках від неї стояв той самий… Єгор… від якого так хотіла завагітніти.

«Господи! Що це? Як? Звідки? То неможливо! — розривали голову мільйони питань. — Світ не може бути аж настільки тісним! Ні! Ні!»

Учора їй снилося, що вона тоне. Може, сьогодні це теж галюцинації? Може він не справжній?

— Рус-салко? — насилу пробелькотів Єгор. — Що ти тут робиш?

Запанувала тиша.

— То ти… брат? — нарешті тремтячим вказівним пальцем показала на приймальню.

Громов молодший мовчав. Одною рукою він тримався за стіну й боявся навіть поворухнутися, наче на плечах кілька тонний тягар тримав. В очах — повно болю, розчарування, душевної муки.

— Я — Єгор Ігоревич Громов, — важко ковтаючи слину, повністю назвав своє ім’я.

— Ось, — простяг упаковку зі східними солодощами. — Т-твій чоловік замовив. Каже, любиш.

Але Майя стояла паралізована, наче у неї блискавка влучила й вразила страшним струмом. Очі були неприродно розширені. З них так і виливався суцільний страх.

— Та де ж ви пропали? — раптом почувся голос Макара. — Ми з Олівією зачекалися вже. Познайомилися?

— Так, — швидко зібрався Єгор.

— Ага, — вдала, що не може розв’язати фартух Майя.

— Та ти ще навіть солодощі не віддав? — забираючи коробку з братової руки, незадоволено похитав головою Макар. — Що, не виходить, люба? Дай допоможу зняти, — підійшов ззаду й поцілував дружину в потилицю.

«Ні, це не розіграш, — зрозумів Єгор. — Це якийсь страшний сон. Макар одружився на єдиній жінці, яка припала до Єгорового серця. Ще вчора вважав її своєю долею, а сьогодні… вона — доля старшого брата… Така близька й одночасно така далека… Ні. Це не вкладається у нормальній голові. То — неможливо. Головне — пережити цей вечір. Потім треба буде з нею поговорити, — вирішив. — Вона не може кохати Макара. Просто втратила зв'язок з ним, Єгором. А потім Макар примусив її…»