Наталія Дурунда - Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…

«Єгор — і жінка брата? — стукало в її голові. — Зрада! Підла зрада!»

Майя зайшла в приміщення.

Олівія вискочила з машини й побігла слідом. Побачила, в який кабінет та зайшла. Наблизилася, прочитала табличку: Громова Майя Матвіївна, головний лікар.

«Отакої, — здивувалася Туріна. — То вона тут працює? Це добре… — очі її хитро заблищали».

Поправила на собі пальто і постукала в двері.

— Так, — почула зсередини.

— Доброго дня, Майє Матвіївно, — спробувала усміхнутися.

— Олівіє? — здивувалася лікарка. — Якими шляхами? Сідай, — широко усміхнулася.

— Дякую, — намагалася зберігати спокій ображена дівчина. — Я записана на огляд. Ми з Єгором чекаємо дитину.

Запанувала тиша.

Обличчя головної лікарки закам’яніло.

— Віт-таю, — нарешті важко промовила Майя. — Єгор знає?

— Дивне питання, — засміялася Олівія. — Звичайно, знає. Ми повинні були разом подивитись на нашого малюка. Але він щойно телефонував, що не дочекався мене. На роботі щось термінове, мусів бігти.

— Ясно, — знов усміхнулася Майя. — Я можу допомогти?

— Ні, ні, я записана до іншого лікаря. З вами просто привітатися зайшла, — весело закінчила Туріна. — До побачення.

Майя безсило відкинулася на спинку шкіряного крісла. Заплющила очі. Робочий день тільки почався, а сил уже зовсім не залишилося.

Після обіду зайшла до лікаря, який оглядав Олівію.

— Дивна дівчина, — поділився своїми враженнями той. — Роками п’є протизаплідні таблетки, а хоче завагітніти. Спочатку треба лікувати побічні ефекти, а потім уже мріяти про дитину.

Щодалі, то наполегливіше шукав приводу для зустрічі з Майєю Єгор. Йому здавалося, що ця жінка нещасна з його братом. Чого лише вартує, що Макар заборонив їй народжувати. Але ж вона так прагне мати дитину. Саме за цих обставин їх колись і звела доля. Майя не показує цього, намагається бути вірною своєму чоловікові, але скільки так витримає? Адже працює в установі, де щодня бачить новонароджених дітей. Хіба її не болить серце? Яку любов може відчувати до свого чоловіка жінка, яка всім своїм єством, кожною клітиночкою мріє про маля, а коханий чоловік і говорити про це не хоче. Готовий навіть примусити її убити ненароджене невинне янголятко, якщо ненароком завагітніє без його дозволу.

«Так, вона точно нещасна, — вирішив Єгор. — Вийшла заміж від безвиході, тікаючи від страшної самотності. От якби ми раніше зустрілися — тепер це була би моя дружина. Щаслива жінка й мати моїх дітей. А так… Треба її рятувати!»

«Мусимо зустрітися! Я наполягаю!» — одного дня прочитала повідомлення з Єгорового номеру Майя.

«Нам немає про що говорити. Я кохаю твого брата» — відповіла.

«Готель «Ярус», 318 номер, сьогодні о 20.00. Ти прийдеш. Інакше я все йому розповім».

Майя аж задеревіла.

Ні, вона не боялася Макара. Навпаки, не хотіла робити йому боляче. Розбити серце. Найстрашнішим було глянути у його розчаровані очі, коли дізнається про її зв'язок з Єгором. Хоча це й було до нього, та й про почуття не йшлося. Яке це має значення, коли мова йде про брата.

Тому рівно о двадцятій приїхала в готель. Приїхала, аби остаточно покласти крапку й розірвати незрозумілий трикутник. Пояснити Єгорові, що вона щаслива у шлюбі й не потребує ні його захисту, ні його турботи, ні його любові. Натомість поряд з ним живе дівчина, якій його тепло конче необхідне.

— Я знав, що ти прийдеш, — щасливий кинувся до неї Єгор, як тільки Майя переступила поріг готельного номеру.

— Не торкайся, — швидко підняла праву руку гостя, даючи зрозуміти, що прийшла лише поговорити. — Чого ти хочеш? — сердито почала. — Чого домагаєшся? Прагнеш зруйнувати сім’ю свого брата? Думаєш, якщо він зі мною розлучиться — я кинуся у твої обійми?

— Я лише…

— Не перебивай! — крикнула Майя. — Ти ж поговорити мене викликав! Отже, я говоритиму, а ти слухатимеш. Поряд зі своїм чоловіком я щаслива жінка, бо він кохає мене, а я — його. Це є правда. Так, коли знову побачила тебе у нас вдома, пригадала Домінікану. Не буду лукавити. Десь мурашки пробігли по шкірі… Але то — не любов! Такі почуття хіба що підлою зрадою можна назвати.

— То ти так його кохаєш, що готова навіть без дітей жити? — не витримав Єгор. — Я подарував би тобі радість материнства. Ти поцілувала б своє маля, пригорнула до грудей. А він ніколи цього не дозволить, ніколи!

Майя мовчала. Єгор ударив по найболючішому місцю.

— Значить, у Макара є на це причини, — промовила здавленим голосом.