Наталія Дурунда - Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…

— Привіт, — першою привіталася Майя, коли Макар присів поруч.

Він витримав дистанцію на лавиці. Не обняв. Не поцілував. Його чорні, як ніч, очі не видавали жодних емоцій. Наче скляні.

Від цього Майї стало ще важче. Відчула, як упевненість покидає її.

— Без галстука? Розстібнута зверху сорочка? — здивовано спитала.

— Останнім часом щось дихається важко, — посміхнувся Макар. — Повітря не вистачає. Як ти? — усмішка враз щезла з його обличчя.

— Погано, — прямо відповіла Майя.

Відвернула голову. Відчула, як неслухняні очі наливаються. О-ох! Як їй це не підходить. Вона ж хотіла серйозно поговорити. А тут. Взяла себе в руки. Проковтнула сльози.

— Прийдеш увечері? — коротко й швидко видавила з себе, ледь стримуючи емоції.

— Ти добре все обдумала? — востаннє запитав.

— Так, — знову ковтнула сльози.

— Не пожалкуєш?

— Ні, — твердо й прямо глянула в його незвичайні очі.

Якусь мить панувала повна тиша.

— Прийду, — злегка усміхнувся.

Тоді різко встав й попрямував до машини.

— То це не жарт, брате? — не міг повірити власним очам Єгор, розглядаючи обручку на пальці Макара.

Три тижні тому старший брат зателефонував йому й повідомив, що одружується. Запрошував на скромну реєстрацію аж на західну Україну. Але Єгор тоді якраз за кордоном був, тому приїхати не зміг.

Сьогодні він зустрів Макара на Київському вокзалі. Громов-старший остаточно здав попередню посаду й через два дні мав приступити до нової.

— Я схожий на жартівника? — весело насупив брови старший брат. — Ми з Майєю йшли до цього рішення довгих чотири місяці.

— Що? — скривився Єгор. — Аж чотири місяці? Та як ви узагалі витримали таку силу-силенну часу? — іронічно засміявся. — Я ж усього лише півтора роки живу з жінкою — і то не готовий вести її під вінець.

— У цьому ми з тобою різні, — погодився Макар.

— Хоча… — задумався молодший брат. — Якби я зустрів свою незнайомку з Домінікани, може, й чотири місяці не тягнув би…

— Може, ще й стрінеш, — байдуже кинув Макар. — Доля — хитра лисиця…

— А як мамі нова невістка? — поцікавився Єгор, допомагаючи братові нести сумки з речами.

— Подобається, — небагатослівно описав Макар.

— А де ж вона сама, щось я не збагну? — не переставав дивуватися Громов молодший.

— Затримається ще на якийсь час у своєму обласному центрі. У неї відповідальна посада. Поки виконуючого обов’язки підберуть, поки вирішаться деякі питання… Треба почекати. Будемо зустрічатися на вихідні.

— Ой, як у вас все складно, — незадоволено похитав головою Єгор. — Ти хоч фотографії якісь привіз зі своєї реєстрації? По вайберу так нічого й не кинув, хоч я просив.

— Нічого я не привіз, — махнув рукою Макар. — Фотографували її подруги, потім побачиш.

Машина рушила.

— А діти? Ти ж наче… — торкнувся забороненої теми Єгор.

— Не буде дітей, — сказав, як відрізав Макар. — Нічого не змінилося.

— Вона на це погодилася?

— Так, — нахмурився Макар. — Я дав їй час усе обміркувати.

— Ага. Точно. Я пам’ятаю — чотири місяці, — у голосі Єгора знову прозвучали іронічні нотки.

— Може, ти якось передумаєш?…

– Єгоре! — раптом зірвався Макар, наче йому на болячий мозоль наступили.

— Що!!! — у свою чергу добряче підвищив тон брат. — Це ти бабам своїм рота затикай! А я особисто вважаю, що пора кінчати з цими страхами! Одна справа, коли перед тобою якась співмешканка, чи просто коханка, і зовсім інша — дружина, — потеплішав.

— Не лізь не в свої справи, — пом’якшав Макар.

Єгор поплескав брата по спині, даючи зрозуміти, що не сердиться…

— Краще розкажи, яка вона? Згораю від цікавості, — змінив тему, аби згладити поганий настрій Макара. — Схожа на твою першу?

— Ні, — тепло відповів брат. — Вікторія була невисока, темноволоса, кароока. Майя — струнка, світловолоса, середнього зросту, з небесними очима… Та й характером вони зовсім не схожі. Майя — рішуча, цілеспрямована, чітко знає, чого хоче.

— От ти розповідаєш, а я наче свою домініканку бачу, — засміявся Єгор, слідкуючи за дорогою. — Один в один…

— Та коли ж ти вже заспокоїшся з тою… — не витримав Макар. — Півроку минуло, а тебе так і не попустило. Жах!

— Не бурчи, — заїжджаючи у двір з елітними багатоповерхівками, кинув Єгор. — Твоя принцеса вже бачила нову квартиру? Сподобалося?

— Бачила, — потеплішав Макар. — Сподобалося. Гаразд, піду відпочину з дороги, — подав на прощання руку.

Нарешті вирішені всі організаційні питання: Майя остаточно звільнилася, переїхала до чоловіка у столицю. Тут їй довірили солідну посаду головного лікаря приватного медичного центру акушерства і гінекології.