Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

— Андрей Вікторовіч занят. Он іграєт в теніс.

Так що, Боженько Коханий, як я дякую тобі, що в момент моєї висадки з тролейбуса в Петрозаводську ти мав настрій кинути всевидячим оком в нашу карельську дупєнь і зробити мене черговий раз щасливим.

Лекції і конференції в госпіталі були улюбленим заняттям солдатів-роботяг, тобто тих, кого постійно припахували — чи то волочити тєлєжку з хавлом, чи то мурувати якийсь паркан, або просто збирати бички по території. Це було дві години законного сна в теплесенькому кінозалі. Лекторів запрошували тільки тих, хто міг перемогти своїм вокалом масовий храп. Хто не міг — не запрошували. В сумі до нас приїжджав тільки один лектор. Паштет був його асистентом і мав всіляко допомагати у висвітленні матеріалу для сплячої публіки. Хто не хотів спати — на лекції не ходили, і так виходило, що на лекціях не спали тільки лектор і Паштет. Геннадій Ровжин приїжджав до нас читати одну і ту саму лекцію шостий раз. Розрахунок був такий, що люди в госпіталі періодично міняються і той самий матеріал буде донесено до новоприбулої публіки. В нас в госпіталі контингент не мінявся, тому що командування любило і поважало тих, в кого вкладувало душу і давало практичні навики, наприклад Віті Колокольчікову, який розніс гімно на дачах абсолютно всіх офіцерів... Ну як таких кадрів відпускати? І тому людям прийшлося спати шостий раз під той самий супровід, і Паштет вирішив зробити хлопцям приємне і поміняти їм підклад. Дурної фантазії у молодого кандидата біологічних наук, який загримів в армію за спробу отруїти декана, самі розумієте, було, як над старим кефіром дрозофіл. По законах Совка — армія чомусь була альтернативою ув’язненню, тобто Паштету після цього прикрого (не для нього) інциденту дали вибір: якщо за місяць не підеш до війська — тоді: ТУРРМА-БЛЯТ, як казав один узбек. Недобрі вогники блиснули в маленьких очках репера, коли він традиційно відправився за соком для лектора у свої запилені кулуари.

Геннадій Ровжин мав одну особливість — він завжди просив на початку лекції стаканчик яблучного соку і потрошки відсьорбував з нього протягом години. В залі погасло світло, Геннадій Валентинович зайняв своє звичне місце за трибуною, зал, натомість, так само звично моментально погрузився в сон. Паштет виніс лектору сок і поставив його на край трибуни з лівого боку, що логічно вказувало на ліворукість нашого героя. Ровжин натхненно розказував про переваги соціалістичного суспільства над капіталістичним і довго, зажмуривши очі, перераховував усі гріхи імперіалізму перед пригнобленими народами Заходу. Народ почав крім храпу видавати на-гора маленькі дози метану, який розслаблені штуцери, не контрольовані заспаним мозковим центром, з шипом випускали з глибоких солдатських печер. Атмосфера в залі нагадувала нічний плацкартний вагон в поїзді Львів—Солотвино. Легше сказати — чим там не пахло, ніж спробувати перерахувати всю низку ароматів, які окутали всіх присутніх у залі людей.

Геннадій Валентинович був живою істотою, і його нюхові рецептори не могли не віднотувати постійно зростаючу загазованість повітря, і тому рука час від часу тягнулася до стаканчика з соком, який рятував його носоглотку на деякий період, обдурюючи мозок кисло-солодким смаком напою. Так і в цей раз — правою рукою він креслив в повітрі якісь схеми, а лівою підняв шкляночку і підніс її до губ. Перехиливши і відпивши ковток, він хотів було поставити її на місце, але щось не дало йому цього зробити, якийсь дивний імпульс отримали його руки від командного центру в гіпофізі, і рука знову піднесла шклянку до рота. Він перестав сьорбати, а жадібно хапав, як корова губами, і ковтав жовту рідину, і коли на дні не залишилося жодної крапельки, він очима пошукав Паштєта, потряс стаканом в повітрі і знаком попросив ще, очима бездомної собачки, яка ковиляє за вами від магазина до дому в надії отримати кусочок ковбаси або копняка під сраку. Розгубленість в очах лектора говорила ще й про то, що це з ним точно трапилось вперше. Паштет схрестив руки на грудях і гордо дивився на плоди свого експерименту. Я тоді не знав, на що здатна ця квола на вигляд постать, які метаморфози відбуваються у її овальній голові. Спостерігаючи за лектором, я відразу помітив ще одну деталь. В нього, по всій видимості, встав пісюн. Ерекція була настільки сильною, що Ровжин повністю сховався за трибуну, запхав одну руку в кишеню і пробував нею придушити свого вужа, який зрадницьки стирчав. Народ в залі спав і підтравлював природній газ, а ми з Паштетом спостерігали за розвитком подій. Я підійшов до Сєрого і спитав: