Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

— Людка, бягі сюда, тут таааакой растєгай прівєзліі, тааааакая випєчка, ти сє ща руку сажрьош! — варто було дожити до таких рецензій на свою працю.

Мама шукала мене недовго. Бабка на КПП посвятила її в ході ранкової співбесіди у всі наші кулуарні секрети — куди і до кого приходять дівчатка, що і за скільки приносять в бідончиках офіцерам і т. д. А коли через 5 хвилин вона побачила мене в джинсах і в білому халаті — зрозуміла: я в санаторії.

Вітя і Володя, два мої кенти-воділи, дуже бурно переживали за свободу відданого їм богом куска планети, на якому вони так і не відчули до дємбєля, що вони в армії. Моя поява на цьому острові щастя не викликала в них ентузіастичних поривів дружелюбності і братерства, але за тиждень ми з Вовчиком вже крутили бабінник в Боріному секс-шопі і записували наш перший і останній акустичний альбом на псячій англійській мові. Псячій, бо хіба собаки могли подумати, що то англійська, жителі ж Британських островів пожиттєво відмовили б нам у в’їзді в Об’єднане Королівство за ганебне до неї відношення. Вони вчили мене їздити на всіх машинах нашого автопарку, не думаючи про то, що любу з них я можу в секунду перетворити на нерухомість. Острів Щастя і Ейфорії ніжно плив в океані гімна, і ми вирішили затягувати на цю територію потопаючих за його границями.

— В першу чергу треба рятувати жінок, — сказав я і зустрів повну підтримку екіпажу нашого Ноєвого Ковчегу. Я придумав виїжджати в місто на Нюшці — старій санітарній колимазі — і підбирати всіх потопаючих в суворих реаліях совдепу дівчат, забирати їх до нас на острів і тут вже видавати їм нове право на життя — з ким хочеш, скільки хочеш, як хочеш. А щоби зашорені комуністичними примітивізмами молоді створіння не вискочили по дорозі до своєї долі з машини — я запропонував відкрутити ручки від дверей салону зсередини. Звичайно, якщо починалася паніка і якась з принцес пробувала вистрибнути в вікно — вибігав Ангел Володя і випускав молоду пташку доживати свій вік у світі без сонця, а от хто доїжджав за границю королівства зла і ступав ногою на землю благословенну, землю вибраних Боженьком Людей... приходив туди знову і знову. Ні я, ні Вова, ні Вітя ніколи в житті не забудем загадкову постать, яка повергла нас в заціпеніння розміром свого декольте. У ньому спокійно можна було розмістити vip-ложу оперного театру плюс кіоск з морозивом. Її звали Іра Іпатьєва. В момент її виходу на нашу територію Сємьонич впав в кому і почав пити одеколон, щоб хоч якось прийти до себе. Такі Люди не мали права ходити по землі. Вони мали тільки літати, і ми готові були дати Ірі крила, і я, і Вовка, і Вітя, і навіть троє разом ми були готові окриляти її п’ять раз на день. Але Іра завжди говорила нам меседж:

— Я нє гатова вот так, штоби сразу аткрицца, мнє надо как-то прівикнуть к вам, што лі, разгавори, тіпа такоє всьо. Да, грудь у мєня бальшая, мєня всєгда мальчікі хатєлі, но ви другіє, я чуствую... — В цей момент ми всі і навіть Сємьонич дружно і в такт кивали головами: да, да, Іруся, ми другіє.

І вона привикала, спочатку з Вовчиком в машині начмеда, потім з Вітьою в машині командира, потім зі мною в обох машинах. Ми говорили дурниці, Іра свято вірила в них, я свято вірив в то, що вона вірить. Ми їли виноград і плювали кісточки на панель «Волги», вони провалювалися в систему вентиляції і на другий ранок, коли Вітя включав обдув, кісточки летіли в табло заспаному начмеду, помогаючи йому скорше прийти до себе. Іра так і залишилася зі своїми мегацицьками недослідженим індивідуумом для науковців нашого острова. Помацав ті глобуси тільки ваш відданий коментатор суворої армійської доби, але я впевнений — Вова з Вітьою також мали за собою ряд суттєвих досягнень, як, наприклад, — запхати руку під светр, або ненароком своєю ногою умудритися залізти до витоків її ніг і так далі. Одним словом, важка ретельна дослідницька робота. Її загадкова будова тіла залишила і глибокі рани в районі пахових шариків Віктора Колокольчікова, який бачив цю аномальну особу всього секунду біля гаражів, в момент її висадки, а його посадки для удобрення гімняками фазенди пострадалого в барокамері підполковника Мурла.

лужити в армії і служити армії — це дві великі різниці. Я не можу віднести свою службу ні до одного, ні до другого критерія. Я був в санаторії. У мене вирвалося таке означення і, видно, не просто так. Коли мене набирали з дому і просили до телефону, сестричка могла відповісти: