Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

— А ну-ка, одно і второє — строітца в карідорє! І вапщє, все строітца! Распаясалісь, курортнікі, я вам устрою Кісловодск! Щас повипісиваю нафіг всєх, будете, как люді, служить в войсках, а не жрать мясо гасударствєнноє у мєня на галавє. — Тут на очі йому попався Сєрьожа Бєспалов, який місяцями робив у Борі вдома і на дачі ремонт. Борісич моргнув йому та махнув рукою, щоб той заліз назад у нору.

Таким ББ був раз на 150 років, і все відділення понуро почало збиратися в шеренгу. Госпітальний стрій відрізнявся від військового тим, що це був не стрій, а хрен знає шо, Я стояв останнім, Нєфріт першим, усі інші — між нами. Якщо подивитись збоку, то наша процесія нагадувала бомжів, які чекають безплатної зупи.

— Ета што, воєнниє? — крикнув Борісич, хоч іноді сам забував, що служить в армії.

— Етот брєд, ета дрянь, ета... — на секунду в нього закінчилися погані слова, бо він був людиною інтелігентною та доброю, — ета... вонь, — чомусь додав ББ. Під час своєї промови він просувався вздовж нашої шеренги і в цю секунду став акурат перед трьома козаками, яким ми ввечері покоцали сопілки. Тріо відрізнялося від решти зовнішнім виглядом, а насамперед тим, що ноги в них були півколом, як у ковбоїв, і зігнуті в колінах.

— Ровна стаять, кагда я гаварю, — бос так дав по верхніх нотах, що Гаврілич сприйняв це як сигнал попісяти. ББ шукав очима якусь річ, аби запустити її в діло, і намацав в кишені халата неврологічний молоток, який відразу був вихоплений зі швидкістю Чака Норріса. Борісич довго служив у Монголії і навчився там двох речей: вирубати людину одним ударом молоточка та за потребою довго не досягати оргазму. Зараз він використав перший талант і макнув одного ковбоя по плейстейшену. Той присів і видав звук колеса, з якого стирчить кусок дроту. Вся шеренга притихла, бо абсолютно всі були в курсі того, що пережило наше тріо Мареничів. Тут молоточок направився в бік плейстейшена-2, але боєць встиг незграбно повернутися. Тож, якби зозулька в цей момент вилізла з його годинника, то дістала би прямо у дзьоб, а оскільки до 12:00 було ще хвилин десять, то гострий край молоточка заліз прямісінько у шпаківню та застряв там, як у пеньку. Борісич навіть витратив пару кілоджоулів, щоб виколупати його звідти. А поки він діставав з дупла свою сєкіру, то вигледів розпухлий образ у штанах третього козака. ББ жестом, гідним Глєба Жеглова, різко зняв з того штани разом із трусєлями. За ним стояла Нікіфоровна. Вона дожовувала котлету та з інтересом чекала появи монстра. Монстр вивалився неохоче — весь у бинтах і зельонці, як кабачок, що виріс за одну ніч.

— Ета што такоє?! Нормальниє люді вени рєжут, а ви што вздумалі? Да я вас под трібунал! — закричав Борісич, та одразу зрозумів, що перегнув, бо і статті за шари в пісюнах ніколи не було.

— Я вас! Ану в кабінет бистро! А, Андрюша, тоже зайді! — і швидко, як умів тільки він і Вуді Аллен, повернувся на місці та погнав до себе. Я знаком показав, щоб шеренга розчинилась у повітрі, мінімум на годинку, разом з кастрованими ковбоями, а сам пішов на розбори.

У кабінеті мене зустрів уже зовсім інший Борісич. Його рожица розпливалася в зубатій єврейській посмішці на всі зуби, а скла окулярів пускали зайчики на портрет Брєжнєва на стіні.

— Шари заганялі, ги-ги, да, прідуркі, мнє Нелька расказивала, у нєйо адін раз два шарікі там і асталісь, ги-ги. Ти абработал хоть? — питливо поглянувши на мене, він дістав із тумбочки якусь імпортну баночку антисептика інтимних місць. — На, дай етім ідіотам, а заживьот — прівєзі їх ка мнє на дачу, пускай викопают ров со свінарніка в рєчку. Ги-ги. Нада будєт Людке рассказать!

Я вже й не питав, якій із Людок, головне, що пронесло. А «пронесло», народ, в армії — слово номер один!

юдка — до речі, жінка Борісича, сексапільна інтелігентна дама, яка коротала своє життя яко начальниця барокамери. Приємність від спілкування з цією людиною можна передати хіба що в терабайтах оцифрованої інформації суцільної радості і комфорту. Але природа не хотіла бачити спокійних мужчин, які сидять на кухні і закохано дивляться на красуню жінку, яка стругає в миску олів’є. Природа прирекла нас, мужиків, на вічний пошук. Хоч знаєте — від добра добра не шукають, а вдруг знайдем! А попадеться гірша — помучимся — і знову в путь... от так і митарствуєм. Не був вийнятком і ББ. Він постійно перебував у фазі активного пошуку замінника для господині свого домашнього вогнища і часто робив це майже в присутності самої господині. Люда подзвонила ББ і попросила замінити її на півгодинки. До неї якраз мав прийти старий полковник у відставці, таке собі мурло, яке ціле життя нещадно гробило себе, а Людка мала за два тижні відновити всі його відмерлі за сорок років органи у своїй барокамері. Камера була німецька, нова. І медсестра у Люди була нова і німецька. Ви поняли. Боря за нею гинув вже тиждень і чекав тільки моменту, щоби своєю плойкою вскучерявити трохи зачіску Марінки. Видно, в них вже відбувся тантричний діалог на відстані, і обоє чекали фізичного розрішення конфлікту гормонів. І тут — як в кіно.