Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

— Андрюша, зайді! — крикнув Борісич тоном, переповненим тестостерону, і почав давати мені цінні вказівки.

— Я іду Люду заменю, а она в воєнторг бежит к дєвкам. Ти пріді туда, попадісь на глаза єй, єслі чьо — поможеш там, отнєсті-прінєсті, і када в барокамеру она пойдьот — ти мнє дай знать срочно. Набери в ордінаторскую.

Власне там, на столі в ординаторській, мав розігратися бурний фінал воєнно-служебного романа. Я галопом поскакав в воєнторг виконувати секретну місію по відмазці шефа, а шеф взвалив на свої плечі тягар еволюції, званий штучним відбором, — і в такому ж темпі побіг виконувати свою частину функцій, аж халат завернувся ззаду, як хвостик тер’єра.

Мурло з червоною рожею і з синіми мішками під лупастими очима прийшло в барокамеру і вже їздило по вухам Марінці, коли вбіг захеканий Боря. Він подивився Маріні на ноги і не став піднімати очей вище, щоби не напасти на Марінку при ньому.

— Так-так, пачєму єщьо нє раздєтий, бистренько вот в ета, — він подав відставнику спеціальні бавовняні штанці і майку для барокамери. Той повільно, кряхтячи, почав крутити їх в руках, роздивляючись і розтягуючи.

— Оні новиє, нє нада їх крутіть, адєвайтє і айда! Нікто в ніх нє умер. — По його вигляду було видно, що він готовий засунути діда в барокамеру в його пальто і черевиках, лиш би швидше перейти до дегустації основного блюда. Основне блюдо також нетерпеливо покусувало губу і потихеньку звільнювало площу стола для майбутніх неписьмових операцій. Вони б давно з ББ вже на нейтральній території тряхнули целюлітом, але кожен раз Марінку зустрічав і провожав її ухажор, симпатичний, але дуже інтелектуально не гнучкий хлопчина. Він весь час поза її роботою проводив з нею, як невід’ємна, але абсолютно непотрібна частина її шикарного тіла, тому в Марішки залишався тільки цей єдиний момент для стрибка в кукурудзу. І вона була готова. ББ помогав діду одягатися, забіг до нього за ширму і задом-наперед натягнув на нього калісони, і тепер ширінка, яка опинилася ззаду, зрадницько видавала присутність газового балона за нею. Борісич засунув насилу Мурло в камеру, той хотів щось наостанок сказати, але слова потонули під герметичним ковпаком, який закрили руки боса, виставили таймер, і шеф сказали:

— 15 мінут, — рум’янець покрив лице ББ, він зробив крок у бік столу, і ми ніколи не взнаєм, що творилося далі, бо це було останнє, що бачив дідо в віконце камери. Далі вони вдвох пропали з видимої зони.

Я в той час крутився, як пес на заправці, навколо Люди, розуміючи, що надлишок моєї уваги може бути розцінений як спроба затримати її в магазині, а так як жінка вона розумна — вигрібати каки зі штанів може прийдеться нам вдвох з ББ. І тому намагався вести себе розслаблено, постійно очима шукаючи між клієнтів Люду, щоб вона не свиснула непомітно. Як і геніально прорахував Борісич — вона все-таки попросила мене занести сумку з якимось дефіцитом, але не у відділення, а в машину до Борі — в стару Побєду, з якої в мене і почалася ця одностатева і однобока любов до цієї марки. Я хапонув кульок наперед себе і погнав у сторону КПП, біля якого стояли припарковані жигулі, москвичі і волги офіцерів, а над ними височів айсберг Борі. Від воєнторга до барокамери було йти хвилини чотири, тому треба було дзвонити терміново, інакше Людка могла цей щасливий дует перетворити в тріо. На КПП завжди товклася купа народу: приїжджали рідні, дєвочки, сестрички, другани, привозили, відвозили, передавали. На КПП працювала бабулька, яка не розуміла, де вона працює, інакше би вона просто зійшла з розуму від двіжухи, яка там панувала. У неї завжди в пріоритеті були дівчатка, які приходили піднімати бойовий дух солдатикам, їм пропуск навіть не видавали, а всій решті вона влаштовувала довгий і нудний допит. Я вихопив у бабки телефон і набрав 038 — номер барокамери. Короткі гудки. Я набрав ще раз — і ще раз ті самі гудки дали мені знати, що, видно, телефон постраждав у ході еротичної баталії і був або скинутий на підлогу, або розбитий, або вирвали шнур з розетки. Я вже казав, що ББ славився короткими забігами, і вся надія була на то, що він вже біля фінішу. Я кинув сумку у Побєду і погнав кругами до барокамери, щоб обігнати Люду. Вона стояла і тринділа з кимось із медсестер за 200 метрів до входу в своє відділення. ББ любив екстрім. Хоча по ньому і не скажеш — лице, як в Ангела з ікони, от хіба що зловіщий відблиск окулярів видавав його хиже вовче нутро. Я влетів в передбанник і крикнув: