Кузьма Скрябін - Кузьма Скрябін. Повне зібрання творів

— Чувішка — прєлєсть, только рукі падванівают.

— В смисле? Лізнул не туда? — з завистю спитав я, бо сам був готовий обглодати це казкове тіло, незважаючи на смак і запах.

— Хлорка, Сер! Она перед намі тряпкі стірала, ручкі і провонялісь.

— Хлорка не гавно, Серий! — пробував заспокоїти товариша я.

— Да, хлорка не гавно, а жаль! — кандидат біологічних наук задумливо кивнув головою і прицмокнув язиком.

Як показало майбутнє — цей запах був не від хлорки. Жанна належала до певної категорії людей, які виділяють в атмосферу пікантні і дуже екстремальні запахи, навіть мінімально нервуючись. Екстремальні тому, що кінь в порівнянні з нею пахнув едельвейсом з альпійських лугів. М’ягко кажучи, Жанна ШТИНЯЛА. Штиняла, як маленький обісраний скунс, який від страху пообсикав разом зі своїми жертвами і себе, небогу. Таке мініатюрне, неймовірно ніжне створіння, але з ароматом хлорки і ацетона. Парадокс. Тоді не один з нас вдумався в стару карпатсько-монгольську мудрість: не чіпай гімно — не буде смердіти. Вже через десять хвилин після початку своєї кар’єри в неврології, залишаючи за собою убивчий шлейф свого власного аромату і дешевих парфумів «Красная Москва», які, на диво, якісно його підсилювали, Жанночка отримала свій перший творчий псевдонім: Міс-Гімно 1988. Не дивлячись на свої скромні вади, молоденька практикантка була зовсім не проти зав’язувати нові знайомства, чим активно і займалася в робочий час. Розмазуючи шматою бруд по нескінченному периметру госпітальних коридорів, свій перископ у вигляді швабри вона вміло направляла в бік потенційної цілі своїх пошуків. Першим на приціл Міс-Гімно попався Містер-Тормоз, він же — Рома Бабушкін. Це була мікрокопія Арнольда Шварцнеггера — ідеально складений мужичок, величиною з кота. Весь свій час перебування у нашому ідилічному закладі він проводив, качаючи свою шию.

— Бері мєня вот так за голову і тащі єйо к себе, а я буду упіратса і тянуть обратно, — це було його стандартне звернення до кожного, кого вдавалося зафрахтувати в ролі тренажера. В мене складалося таке враження, що Рома, крім тої фрази, взагалі нічого більше не говорив.

Перископ Жанни відразу виділив мікрокачка з-поза всієї маси представлених у нашому зоопарку приматів. Він пасував до неї ідеально. Трошечки вищий, такі ж ідеальні форми і казково-тупий погляд, який виводив вас з рівноваги своєю абсолютною розфокусованістю. Він міг розмовляти з людиною, дивлячись їй нижче колін або розглядаючи задницю грузина в білих шкарпетках, який в свою чергу, ловлячи його погляд, починав артистично демонструвати унікальні можливості своїх мускулистих буханок. Так і в цей раз Жанна сотий раз наярювала з шваброю круги навколо солодкої парочки — Роми і новоприбулого естонця, який намагався відірвати його голову від тіла, а Міні-Шварцнеггер остервеніло робив спроби вставити її назад. Жанна вдавалася до унікальних трюків, щоби звернути на себе увагу, — робила тряпкою на підлозі художні розводи в дусі французького постмодернізму, пританцьовувала в такт музиці, збита з пантелику відсутнім Роминим поглядом, який майже впритул розглядав її ноги і відро з брудною водою. Вона була готова приступити до декламації поеми «Мцирі» з елементами швидкісного стриптизу, але безпомилкова жіноча інтуїція на івриті підказала їй, що треба просто задіти шваброю ногу культуриста, і його серце миттєво випаде до її ніг з цього бездоганного накачаного тіла. Взявши снарядом необхідний розгін, Жанночка, розбризкуючи по стінах брудну воду, як торнадо в Неваді, заїхала шваброю Ромі і естонцю по ногах, трошки нижче колін. Піжамні штани хлопців, колись синього кольору, тепер прибрали забарвлення тряпки і моментально прилипли до рельєфних Роминих ножищ і козлячих естонських костилів. На диво, першим відреагував Ярві:

— Нє м-могу уже польше, Ромм-ма, голлова полліт, пойду випп-пью курррвалоллі, — в характерній манері всіх прибалтійських гуцулів об’явив він про закінчення процедур для шиї, труснув головою, залишаючи в повітрі хмаринку перхоті, і пошкандибав за куліси.

— Нє понял, — продовжував спектакль вже Міні-Шварц голосом людини, яка какає. — Ти чьо, женщіна? — він знову чомусь розглядав відро з водою, але звертався до Жанки.

— Ізвіні, хочєшь — штанішкі постіраю, — зі старту вирішила взяти Рому за роги молода єврейська спокусниця.

— Ти чьо, женщіна, как я без штанов-то? — скляний Ромин погляд переключився на Жаннині тапочки.