Маргарет Этвуд - Заповіти

Ми кивнули.

— Це означає «так»?

Він указав на Елізабет.

— Так, — верескливо від страху сказала вона.

Була молодша і тоді ще приваблива — не дозволяла своєму тілу обжиратися. Відтоді я помітила, що деякі чоловіки полюбляють знущатися з вродливих жінок.

— Так, Командоре Джадд, — виправив він. — Слід поважати звання.

— Так, Командоре Джадд.

Я відчувала запах її страху через стіл. Цікаво, чи відчувала вона мій. Страх пахне кислотно, він роз’їдає.

Я подумала, що вона теж була сама у темряві. Теж проходила перевірку на стадіоні. Теж зазирнула в себе і побачила пустку.

— Для суспільства найкраще, коли чоловіки й жінки мають свої, окремі сфери, — провадив Командор Джадд уже суворіше. — Ми бачили, які катастрофічні наслідки мала спроба об’єднати ці сфери. Поки що маєте запитання?

— Так, Командоре Джадд, — озвалася я. — У мене є запитання.

Він усміхнувся холодно.

— Прошу.

— Чого ви хочете?

Він знову всміхнувся.

— Дякую. Чого ми хочемо від вас конкретно? Ми будуємо суспільство в гармонії з Божественним Порядком — небесне місто, маяк для всіх народів, і робимо це з доброчинної турботи. Ми вважаємо, що ви з вашою привілейованою освітою маєте достатню кваліфікацію, щоб допомогти нам покращити сумну долю жіноцтва, до якої призвело занепале й роз’їдене гріхом суспільство, яке ми нині скасовуємо. — Він трохи помовчав. — Волієте допомогти?

Цього разу палець указував на Гелену.

— Так, Командоре Джадд, — відповіла вона майже пошепки.

— Добре. Всі ви розумні жінки. Завдяки колишнім… — Він не хотів говорити «професіям». — Завдяки попередньому досвіду ви знаєтеся на житті жінок, знаєте, як вони мислять, або, з вашого дозволу перефразую, як реагують на подразники, позитивні й менш позитивні. Таким чином, ви можете стати в пригоді, і це дасть вам певні переваги. Ми хочемо, щоб ви стали духовними наставницями, так би мовити, лідерками у власній жіночій сфері. Ще кави?

Він наливав. Ми розмішували, сьорбали, чекали.

— Простіше кажучи, — вів далі Командор, — ми хочемо, аби ви допомогли нам організувати цю окрему сферу — сферу для жінок. Метою її буде оптимальна гармонія у господі й у суспільстві та оптимальна кількість нащадків. Маєте ще запитання?

Елізабет піднесла руку.

— Так?

— Нам треба буде… молитися і все таке? — запитала вона.

— Молитви накопичуються. Ви ще зрозумієте, скільки маєте причин дякувати силі, вищій за вас. Моя… емм… колега, — вказав він на Відалу, — що бере участь у нашому русі від його зародження, взялася стати вашою духовною інструкторкою.

Протягом паузи ми з Елізабет та Геленою перетравлювали отриману інформацію. Чи він мав на увазі себе, коли говорив про вищу силу?

— Я певна, що ми можемо допомогти, — зрештою сказала я. — Але це вимагатиме серйозної роботи. Жінкам так довго говорили, що вони можуть досягти рівності в професійній та громадській діяльності. Їх не потішить… — Я намагалася знайти слово. — Сегрегація.

— Від самого початку жорстоко було обіцяти їм рівність, — сказав Командор, — бо ж вони ніколи не зможуть досягти її через їхню власну природу. Ми вже почали вкорочувати їхні сподівання.

Я не хотіла питати про те, якими засобами це робиться. Чи подібними на ті, що застосовувалися щодо мене? Ми чекали, поки він наллє собі ще кави.

— Авжеж, вам треба буде розробити закони і таке інше, — мовив він. — Ви отримаєте бюджет, базу та житло. Ми вже відвели вам студентський гуртожиток на закритій території одного з реквізованих колишніх університетів. Змін потрібно буде небагато. Певен, там буде доволі зручно.

Тут я ризикнула:

— Якщо це буде окремою жіночою сферою, то відокремити її треба цілковито. Всередині мають керувати жінки. За винятком особливих ситуацій, чоловіки не повинні переступати поріг наших приміщень або ж ставити під сумнів наші методи. Судити нас можна лише за результатами. Хоча ми, звісно ж, доповідатимемо владі, якщо і коли це буде необхідно.

Командор Джадд зміряв мене оцінливим поглядом, тоді розвів руки долонями вгору.

— Карт-бланш, — сказав він. — У межах тверезого розуму і бюджету. Який, звісно ж, я маю затвердити.

Подивившись на Елізабет та Гелену, я побачила на їхніх обличчях суміш невдоволення і поваги. Зазіхнула на силу, якої вони не наважувалися просити, й отримала її.

— Авжеж, — відповіла я.

— Я не впевнена, що це мудро, — застерегла Відала. — Дозволяти їм до такої міри керувати своїми справами. Жінки слабкі, навіть найсильнішим не слід дозволяти…