Маргарет Этвуд - Заповіти

— Вони не змусять мене вийти за нього!

— Якось змусять, — сказала Бека. Вона пополотніла.

— Це жахливо, — промовила я.

З огляду на те, що я прочитала в досьє Командора Джадда, це було не просто жахливо: це був смертний вирок.

— Що ми можемо зробити?

— Ви з Ніколь мусите поїхати завтра ж, — сказала мені Тітка Лідія. — Якомога раніше. Виліт дипломатичним літаком неможливий: Джадд про це дізнається і зупинить його. Доведеться змінити маршрут.

— Але ж ми не готові, — заперечила я. — У нас немає перлів, і суконь, і канадських грошей, і брошур, і срібних наплічників…

— Я сьогодні принесу вам усе необхідне, — відповіла Тітка Лідія. — Пропуск Тітки Іммортель для Ніколь я уже добула. На жаль, уже не встигаю змінити дати для відправлення самої Тітки Іммортель до санаторію. В будь-якому разі цього прикриття надовго не вистачило б.

— Тітка Гелена помітить, що Ніколь немає, — зауважила я. — Вона завжди нас перераховує. І вони питатимуть, чому Бека, тобто Тітка Іммортель, досі тут.

— Саме так, — сказала Тітка Лідія. — Тому я мушу просити тебе про особливу послугу, Тітко Іммортель. Будь ласка, коли вони поїдуть, сховайся на сорок вісім годин. Може, в бібліотеці?

— Не там, — сказала Бека. — Забагато книжок, людині місця не вистачить.

— Упевнена, ти щось придумаєш. Уся наша місія залежить від тебе, не кажучи вже про особисту безпеку Тітки Вікторії та Ніколь. Це велика відповідальність: оновлення Гілеаду можливе лише завдяки тобі. І ти ж не хочеш, щоб інших спіймали й повісили?

— Ні, Тітко Лідіє, — прошепотіла Бека.

— Придумай що-небудь, — бадьоро сказала Тітка Лідія. — Помізкуй!

— Ви забагато на неї вішаєте, — вихопилася Ніколь. — Чому б мені не поїхати самій? Тоді Тітка Іммортель та Аґнес… тобто Тітка Вікторія… зможуть вирушити у свою місію, коли буде потрібно.

— Не дуркуй, — зупинила її я. — Так не можна. Тебе миттю заарештують. Перлові Діви завжди ходять по двоє, і навіть якщо ти будеш не в їхньому вбранні — дівчата твого віку не подорожують самі.

— Зробімо так, щоб здавалося, наче Ніколь перебралася через Стіну, — запропонувала Бека. — Так вони не шукатимуть її в самому Ардуа-холі. Я ж сховаюся десь усередині.

— Розумна ідея, Тітко Іммортель, — схвалила Тітка Лідія. — Можливо, Ніколь напише нам записку з цього приводу. Можна сказати, що вона відчула себе нездатною стати Тіткою — у це неважко буде повірити. Тоді додати, що вона втікає з Еконовіком — якимось місцевим ремонтником, бо він запропонував їй шлюб та сім’ю. Принаймні цей намір демонструватиме схвальне бажання до розмноження.

— Якби ж то… Але без проблем, — сказала Ніколь.

— Без проблем що? — сухо запитала Тітка Лідія.

— Без проблем, Тітко Лідіє, — виправилася Ніколь. — Я напишу записку.

О десятій, коли стемніло, Тітка Лідія знову з’явилася в нас на порозі з великим чорним мішком. Бека її впустила.

— Благословення вам, Тітко Лідіє, — привіталася вона.

Тітка Лідія не обтяжила себе формальностями:

— Я принесла все потрібне. Вийдете через східні ворота рівно о 6.30 ранку. Праворуч від воріт на вас чекатиме чорне авто. Вас вивезуть із міста до Портсмута, Нью-Гемпшир, там сядете на автобус. Ось мапа, на ній позначено маршрут. Зійдете в точці Х. Паролі: «Травневий день» та «Червневий місяць». Зв’язковий доправить вас до наступного місця. Ніколь, якщо місія буде вдалою, ті, хто вбив твоїх прийомних батьків, будуть викриті, якщо не притягнуті до відповідальності одразу ж. Тепер я можу сказати вам обом, що коли ви, попри всі перешкоди, дістанетеся до Канади, є серйозний шанс на те, що ви, можливо, — я кажу «можливо», — возз’єднаєтеся зі своєю матір’ю. Вона вже певний час про це знає.

— О, Аґнес… Господу слава, це було б так чудово! — тихенько мовила Бека. І додала: — Для вас обох.

— Я дуже вдячна вам, Тітко Лідіє, — відповіла я. — Я довго молилася про таку можливість.

— Я сказала: якщо все вдасться. Це велике «якщо», — застерегла нас Тітка Лідія. — Успіх не вирішено наперед. Перепрошую.

Вона роззирнулася, тоді важко опустилася на канапу.

— Я б попросила у вас склянку води.

Бека пішла по воду.

— Ви здорові, Тітко Лідіє? — запитала я.

— Вікова неміч, — відказала вона. — Сподіваюся, ви доживете до того, щоб відчути це на собі. Ще одне. Тітка Відала має звичку рано-вранці прогулюватися біля моєї статуї. Якщо вона побачить вас, убраних як Перлові Діви, то спробує зупинити. Мусите діяти швидко, аби вона не встигла здійняти галас.