Юрій Винничук - Нічний репортер

Прокинувся я ополудні. Запах кави і брязкіт начиння долинав з кухні. Я почав пригадувати шалену ніч і не менш шалений ранок. Хто там порається на кухні? Емілія... Емілія... вона жива... Навіщо вона мені? Думки перечіпалися одна за одну, тлумилися й куйовдилися. Який же я слабкий! Не в стані побороти інстинкти. У мене ж була Ярина зі сніданкового покою пана Мусяловича. Була... й не була... Навіщо мені Емілія? Але Ярина порядна дівчина. З такою панною можна тільки одружуватися, а не кохатися. Та хіба ж я дозрів до одруження? Яка дружина може змиритися з моїм стилем життя, нічними походеньками, встряванням в скандали і ризики для життя?

Емілія... чому б і ні? Вона й так не має де жити. Я почав одягатися.

— Ти вже прокинувся? — долинуло з кухні. — Я запарила каву і засмажила яєчню. Якщо хочеш, я піду на закупи, бо в тебе тут і миша з голоду б здохла. Навіть хліба свіжого нема. Але я знайшла черствий, трохи намочила і теж засмажила. Добре, хоч олія є. Ну, де ти там?

Засмажила черствий хліб... Ну-ну, з такою не пропадеш... Я вийшов до лазнички, помився, поголився, почистив зуби і з’явився свіжий і окрилений.

Емілія обняла мене, поцілувала і провуркотіла:

— Але обіцяй мені... обіцяй, що кинеш палити. Я не витримую запаху тютюну... І підстрижи вуса, бо вони мене лос­кочуть.

Юрій Винничук (нар. 1952 р.) — український письменник, поет, драматург, літературний діяч. Живе і працює у Львові. Автор книг «Житіє гаремноє», «Мальва Ланда», «Легенди Львова», «Весняні ігри в осінніх садах» («Книга року ВВС-2005»), «Діви ночі», «Танго смерті» («Книга року ВВС-2012»), «Аптекар», «Цензор снів», «Сестри крові», «Місце для дракона» та багатьох інших.

Події повісті «Нічний репортер» відбуваються у Львові в 1938 році. Журналіст Марко Крилович, якого прозвали «нічним репортером» за його нічні репортажі з життя міського дна, береться розслідувати вбивство кандидата в президенти міста. При цьому він потрапляє в різноманітні як любовні, так і кримінальні пригоди, інколи ризикуючи життям. Маркові неофіційно допомагає комісар поліції Роман Обух, якого начальство відсторонило від розслідування вбивства. А тим часом у справу втручаються німецькі й совєтські шпигуни, розслідуванням зацікавлюється також польська контррозвідка. Окремий інтерес виявляють і кримінальні кола.　

Перед нами постає мальовничий і яскраво описаний злочинний світ тогочасного Львова, шинки-мордовні, батяри, заклади для повій.　

Читачеві доведеться разом з героями розплутувати загадку за загадкою на тлі тривожного настрою львів’ян, які живуть у передчутті війни.

Мордовня — шинок, в якому часто б’ються.

Спелюнка — злодійський притон.

Майхер — ніж.

Цьмаґа, ґара — горілка.

Єзуїтський парк — парк І. Франка.

Легіонів — пр. Свободи.

Корсо — прогулянкова зона вздовж проспектів Т. Шевченка та Свободи.

Сиктуська — вулиця Дорошенка.

Котлєт — відбивна.

Пасаж Гаусмана — вулиця Крива Липа.

Длуґоша — вулиця Кирила і Мефодія.

Святого Марка — вулиця Кобилянської.

Супінського — вулиця Коцюбинського.

Святого Миколая — вулиця Грушевського.

Дорожкар — візник, дорожка — фіякр, бричка.

Завдати хвилеву клямру — на якийсь час оглушити з метою грабунку.

Ґраби — руки.

Бачевський — фабрикант найкращих горілок, відтак і синонімом горілки стало його прізвище.

Колєґа на амінь — товариш до смерті.

Тарапати — клопоти.

Беньо — людина, яку легко обдурити.

Шпирання — пошуки.

«Новий Час» — українська газета, яка виходила з 1923-го по 1939 рік.

Форса — гроші, статок.

Муровий — надійний.

Сутерина — півпідвальне приміщення, де жили незаможні меш­канці.

Дактилі — фініки.