Юрій Винничук - Нічний репортер

— Не озирайтесь, пане Крилович. Ідіть неквапно вперед. Отже, якщо вас цікавить Томашевич, ви мусите з’ясувати, з чо­го почалися його афери. У цьому вам поможе нотар Йосип Мартинюк, який багато чого знає, бо власне він був свідком того, як Томашевич несподівано збагатився. І продовжує збагачуватися, але вже завдяки оцьому... Візьміть. — Тут я відчув, що у руку мені кладуть щось схоже на папку. — Не озирайтеся. Відрахуйте до двадцяти і можете озирнутися.

В калюжі я побачив темну постать в плащі з піднятим коміром і в капелюсі. То був високий барчистий чоловік, ліву руку тримав у кишені плаща, великий палець був назовні. Він теж, мабуть, помітив своє відображення, хоч і не чітке й таке ж мутне, як сама калюжа, і різко розвернувся та закрокував до виходу з парку. Я розгорнув папку й побачив інтимні знимки, на яких старшого віку добродій обнімав напівоголених дівчат у якомусь борделі. Обличчя того добродія було зашкрябане так, що розпізнати нізащо не вдасться. Що означали ці знимки? Як він сказав: «...продовжує збагачуватися, але вже завдяки оцьому?» Отже, мова про шантаж? Томашевич шантажує цього пана? Того, кому ці знимки було вислано з пропозицією викупу? Але це не той, чиє відображення я побачив у калюжі, бо він худий, високий, а добродій на знимках товстий...

Я озирнувся: парк знову обезлюднів.

Цікаво! Мартинюка я знав давно, але ніколи ні слова не чув від нього про Томашевича, не мав поняття, що він колись ним займався, та, зрештою, і я ним не цікавився, але несподівана підказка зірвала мене з місця, і я, не зволікаючи, того ж таки ранку подався до нотаря. Я був переконаний, що він не крутитиме голови, а розповість усе, що знає, хоча б задля спомину про колишню студентську дружбу.

Мартинюк мав своє бюро на Легіонів [6] Легіонів — пр. Свободи. . Вранці ця вулиця була не така запруджена, як вечорами, коли Корсо [7] Корсо — прогулянкова зона вздовж проспектів Т. Шевченка та Свободи. заполонювали сотні міщан, що вийшли прогулятися й себе показати, коли треба було пильно дивитися на кожного зустрічного, щоб не пропустити вітання і самому ґречно привітатися. Тепер можна було йти швидко, ні з ким не розминаючись, але я не квапився, я думав, чи варто вже сьогодні головному редакторові розповісти про те, чим я збираюся зайнятися, і доходив висновку, що радше ні, краще це зробити, коли стаття вже буде писатися, якщо, звісно, буде писатися, бо, може, то все нічого не варте, може, Томашевич — то такий звичайний собі кар’єрович, до якого претензії можуть бути такі ж, як і до сотень інших.

Я увійшов до брами і піднявся на поверх. Таблички на дверях не було. Мартинюк не афішував себе і працював лише з вузьким колом заможних клієнтів, цього йому вистачало на життя. Якщо чесно, я б не хотів мати з ним справу, бо той темний світ, в якому він крутився, нічого доброго не міг віщувати. Але справа — то одне, а отако мило собі побалакати про когось — інше.

— О, нічний репортер! — вигукнув він, йдучи мені назустріч з розкритими обіймами. Ця його звичка вдавати безмежно щасливого чиїмсь візитом, видно, так і не щезла.

— Не грай вар’ята, — охолодив його я. — Ти вже, мабуть, нюхом чуєш, що прийшов я не для колєжанських розмов або з пропозицією вискочити на п’ять дека.

— Та вже ж... — він опустив руки, і поволі його театральна щаслива маска почала сповзати з обличчя. — Сідай і не церемонься. Висипай все, що маєш.

Він гугнявив і, видно, був застуджений.

— Висипаю, — сказав я, вмощуючись у кріслі і виймаючи записника. — Мене цікавить Томашевич. Колись, як з’ясувалося, ти ним займався.

Він здивовано глянув на мене:

— Цікаво, хто тебе про це поінформував?

— Знаєш, у нас, репортерів, трапляються цілком несподівані контакти. Я не знаю, хто цей чоловік, але оскільки наш редактор зобов’язав нас копати довкола всіх кандидатів на посаду президента міста, то підказка незнайомця якраз в пору. Чому б і не з’ясувати шлях стрімкого злету Тимошевича до вершин?

— А моя інформація тобі потрібна, звичайно ж, не для того, щоб його оспівати. Хочеш його скинути з вершин? Ма­єш якісь особисті порахунки?

— Ні, нічого такого. Здається, там не все чисто з його кар’єрою.

— Господи! Та таких, у кого не все чисто з кар’єрою, сотні. Але чим я тобі допоможу? Я займався ним шість років тому. Після того більше ніколи не мав нічого з ним спільного. Невже тобі така давня інформація чимось допоможе?

— То був початок його кар’єри. Шість років тому. З чогось треба починати. Я хочу рухатися з того пункту.