Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

— Мій логін — «Хайжень», — повідомив Ван Мяо. — А що ви несете на спині?

Чжоу Вень-ван поставив додолу прямокутний ящик і відкрив одну з граней, як дверцята. Внутрішній простір ящика виявився розділеним на п'ять секцій. При тьмяному світлі зорі Ван Мяо зумів розгледіти, що в кожній із секцій міститься невелика купка піску, яка плавно перетікає через маленький отвір у секцію нижче.

— Пісковий годинник. Кожні вісім годин пісок перетікає донизу. Перевертаючи тричі, зможеш відраховувати день. Але я часто забуваю робити це, і мені потрібен послідовник, щоб нагадувати, — сказав Чжоу Вень-ван.

— Ви, здається, давно в дорозі. Навіщо вам на собі носити такий громіздкий хронометр?

— А як по-іншому ми зможемо вимірювати час?

— Невеликий сонячний годинник буде практичнішим. Або можна просто подивитися на Сонце, і ви завжди знатиме приблизний час.

Чжоу Вень-ван і Послідовник подивилися з подивом один на одного, а потім на Ван Мяо, як на цілковитого ідіота:

— Сонце? Як можна, поглянувши на Сонце, визначити час? Ми ж посеред епохи хаосу.

Ван Мяо хотів було дізнатися значення цього дивного терміна, аж раптом Послідовник жалісливо застогнав:

— Як же тут холодно! Я помру від переохолодження!

Ван Мяо також відчував, як холод пробирає до кісток, але не міг просто зняти V-костюм, бо це призвело б до автоматичного видалення логіна із системи гри. Замість цього він сказав:

— Зійде Сонце — і буде тепліше.

— Ти хочеш бути великим пророком? Навіть Чжоу Вень-ван не має дару пророкувати майбутнє! — Послідовник несхвально похитав головою у відповідь на слова Ван Мяо.

— А хто тут пророкував? Будь-хто може передбачити, що за годину-другу зійде Сонце, — сказав Ван Мяо, показуючи на світлу смугу на обрії.

— Це епоха хаосу, — відповів Послідовник.

— Що таке ця ваша епоха хаосу?

— Усе, що не є епохою стабільності, належить до епохи хаосу, — відповів Чжоу Вень-ван таким тоном, немов пояснював очевидні речі маленькій дитині.

І справді: вузька смужка зорі на горизонті почала темніти і незабаром згасла. Ніч знову огорнула все суще. Навіть зірки над головами світили яскравіше.

— То що, це був захід замість сходу Сонця, вечір замість ранку? — запитав Ван Мяо.

— Зараз ранок. Просто не завжди Сонце може зійти над обрієм. Це ж епоха хаосу, не забув?

Ван Мяо ледь витримував пронизливий холод:

— Схоже, тепер Сонце не зійде ще довго, — Ван Мяо тремтячою рукою вказав на побляклий обрій.

— Що змушує тебе так думати? Ти не можеш бути впевнений у будь-чому; я ж тобі кажу — це епоха хаосу, — наполягав Послідовник. Потім, повернувшись до Чжоу Вень-вана, попросив: — Чи не дасте мені трохи в'яленої риби?

— Ні! — відрізав Чжоу Вень-ван. — Мені самому мало, а я повинен бути впевнений, що мені припасів вистачить, щоб дістатися до Чжаоге [25] Прим. перекл. Чжаоге （ 朝歌 , Zhāogē） — столиця при династії Шан, де розташовувався двір Чжоу-сіня; потім столиця васального царства Вей. . Мені там потрібно бути, не тобі.

Поки вони говорили, Ван Мяо зауважив, що обрій почав червоніти з ще одного боку. Він не був упевнений у точності напрямку, але це, безперечно, була інша частина неба. Небо стрімко розвиднювалося, і ось уже світило цього світу зійшло над обрієм. Воно виявилося невеликим за розміром і випускало світло із синюватим полиском, як яскравий Місяць. Тепер Ван Мяо відчув тепло, що розливається по тілу і зумів детальніше роздивитися околиці. Але день не протривав довго: Сонце пройшло шлях вузькою дугою і сховалося за обрієм. Холод і ніч знову вступили у свої права.

Трійця зупинилася перед мертвим деревом. Чжоу Вень-ван і Послідовник вийняли бронзові мечі й почали рубати дерево на хмиз, а Ван Мяо відносив куски, які відлітали, на купу неподалік. Послідовник вийняв кремінь і став висікати іскри, б'ючи по лезу меча. За деякий час хмиз зайнявся з веселим тріском, і Ван Мяо відчув, як нагрілася передня частина V-костюма, але ззаду холод так само проймав до кісток.

— Ми можемо спалити кілька зневоднених тіл, — запропонував Послідовник. — Тоді зможемо зігрітися біля нормального вогню.

— Замовкни! Тільки такий тиран, як Чжоу-сінь, може пропонувати такі речі!

— Але тут стільки зневоднених тіл розкидано вздовж дороги! Вони вже роздерті на шматки і не повернуться до життя, навіть якщо пройдуть процедуру повторної гідратації. І навіть якщо ваша теорія правильна, що поганого, коли ми спалимо кілька? Ми можемо навіть спробувати вжити їх у їжу. Як кілька життів можуть вплинути на значущість і правдоподібність вашої теорії?