Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

Розгортання інших трьох протонів у двох вимірах виявилася успішною з першої спроби. Створення кожного софо-на так само забрало лише половину часу, витраченого на створення «Софона І». Після закінчення процесу синтезу «Софона ІІ», «Софона III» і «Софона IV» формування квантового взаємоіндуктивного утвору також відбулося успішно.

Правитель і всі радники знову зібралися в тіні величезного Маятника «Трисоляриса». Над ними витали чотири софони, згорнуті до шостого виміру. На їхній металевій дзеркальній поверхні відбивалося сонце, що сходить. Це надавало їм схожості з гігантськими тривимірними очима, які виникли в космосі під час минулих невдалих експериментів.

> Софонна формаціє, довести значення вимірів до одинадцяти.

Після того, як надійшла ця команда, чотири дзеркальні кулі зникли.

Радник з науки розпочав пояснення:

— Правителю, тепер «Софон І» і «Софон ІІ» будуть запущені до Землі. Попередньо ми помістимо в їхні мікросхеми величезні бази знань, використовуючи які, софони зможуть розуміти природу простору. Вони зможуть черпати енергію з вакууму і ставати високоенергетичними частинками миттєво, а також переміщуватися в просторі зі швидкістю, близькою до швидкості світла. Це може здатися порушенням закону збереження енергії, але насправді софони лише «запозичують» енергію зі структури вакууму. Проте рано чи пізно час для повернення запозиченої енергії настане, але — у далекому майбутньому під час розпаду протона. На той час кінець всього Всесвіту буде вже не за горами.

Після того як два софони прибудуть на Землю, їхня перша місія полягатиме в тому, щоб визначити місце розташування прискорювачів заряджених частинок високих енергій, які використовує людство для проведення фізичних експериментів, і зачаїтися в них. За рівня розвитку науки на Землі основним методом для вивчення глибинної будови матерії є зіткнення прискорених частинок високої енергії з такими самими частинками-цілями. Після того як частинки-цілі розбиваються, учені аналізують результати, щоб дізнатися про глибинну структуру матерії. Проводячи експерименти, вони використовують речовину, що містить частинки-цілі, які необхідно розбити, немов яблуко мішені для розігнаних до величезних швидкостей частинок-куль.

Але всередині самої речовини — практично вакуум. Припустімо, що атом речовини має розмір театру; тоді ядро цього атома буде розміром із волоський горіх, що ширяє в центральній точці театру. Тому успішні зіткнення відбуваються дуже рідко і, як правило, лише після того, як мішень протягом тривалого часу бомбардують великою кількістю високоенергетичних частинок. Це те саме, що пошук краплі трохи іншого кольору в стіні літньої зливи.

Це дає софонам шанс: один з них може зайняти місце частинки в мішені і прийняти удар на себе. Маючи високий інтелект, вони здатні точно передбачити за допомогою квантових ефектів траєкторію руху прискорених частинок у найближчий момент часу і переміститися в потрібну точку. Отже, ймовірність того, що зіткнення станеться із софоном, а не з реальною частинкою-мішенню, у мільярд разів вища. Матриця поведінки софона після зіткнення буде такою, що, інтерпретувавши її, вчені отримають неправильні і заплутані результати. Навіть якщо випадково у зіткненні буде задіяна справжня частинка-мішень, вчені не зможуть відрізнити правильні результати експериментів від численних підроблених.

— Але чи не знищить це сам софон? — запитав військовий радник.

— Ні. Після того як софон під час проведення експерименту буде розбитий на кілька частин, утворяться кілька нових софонів. І вони збережуть квантові заплутаності між собою так само, як і у випадку з магнітом — розламавши його навпіл, ви отримаєте два нових. Навіть якщо взяти до уваги, що характеристики новостворених софонів виявляться набагато нижчими за оригінальний варіант, це не повинно викликати ані найменшого хвилювання: під управлінням спеціального програмного забезпечення ввімкнеться режим регенерації, і частини, що розкололися, знайдуть одна одну в просторі і знову утворять вихідний варіант софона. Цей процес займає не більше мі-кросекунди і повторюватиметься щоразу після зіткнення у прискорювачі, і відображення частинами софона помилкових результатів у детекторах.

Хтось запитав:

— Чи враховуєте ви ризики, пов'язані з тим, що вчені Землі зможуть виявити софони, а потім, використовуючи сильне електромагнітне поле, захопити їх у пастку? Протони — базис для створення софонів — усе ж таки мають позитивний заряд.