Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

— Пане професоре, і це мине.

«Судний день» пропливав прямо під ними, минаючи смертоносну цитру. Коли ніс корабля перетнув уявну площину між двома стовпами, яка здавалася порожньою, у Ван Мяо від напруги стягнуло шкіру на голові. Але нічого не сталося. Величезний корпус корабля і далі повільно проходив між двома стовпами. Коли половина корабля вже проминула, Ван Мяо почав сумніватися, чи справді між цих двох стовпів натягнуті нитки.

Але тут одна маленька подія розвіяла всі його підозри. Він зауважив, як антена, встановлена на верхівці надбудови корабля, спочатку осіла на дах, а потім, акуратно перекинувшись, полетіла вниз на палубу.

Незабаром надійшло ще одне підтвердження, що невидимі нитки були натягнуті згідно з планом. Підтвердження, що ледь не коштувало Ван Мяо його психічного здоров'я. Широка палуба «Судного дня» була порожньою, за винятком однієї людини, що стояла на кормі й обливала з брандспойта кормові кнехти. Зі спостережної позиції, на якій розташовувався Ван Мяо, цю картину було гарно видно. У той момент, коли корма минула простір між стовпами, брандспойт розпався на дві частини, і бризки полетіли на всі боки, виблискуючи на сонці. Тіло людини завмерло в безглуздій позі, з рук випала насадка брандспойта. Вона і далі стояла ще кілька секунд, а потім впала на настил палуби. Коли тіло торкнулося палуби, то розпалося на дві частини. Верхня частина тіла намагалася відповзти від калюжі крові, яка розпливалася, відштовхуючись руками, від яких залишилися лише закривавлені цурпалки.

Після того, як корма минула встановлені стовпи, «Судний день» так само продовжував рухатися вперед зі стабільною швидкістю, і ситуація здавалася буденною. Але тут Ван Мяо почув, як розмірений звук роботи двигуна змінився на наростаючий скрегіт, що перетворився зрештою у хаотичний брязкіт і виття. Це звучало так, немов хтось кинув у двигун гайковий ключ, ні — багато-багато ключів. Він знав: цей звук — наслідок того, що рухомі частини двигуна розсічені на частини. Почувся пронизливий, надривний скрегіт, і в кормі «Судного дня» утворилася пробоїна від величезної металевої конструкції. Уламок впав у воду, піднявши високий фонтан бризок. Хоч зламана деталь промайнула швидко, Ван Мяо встиг розпізнати, що це були частини колінчастого валу двигуна.

З пробоїни одразу ж повалив густий стовп диму. «Судний день», що йшов ближче до правого берега, почав давати крен, тягнучи за собою димний хвіст. Незабаром він перетнув канал і врізався у лівий берег. Ван Мяо чітко бачив, як деформується обшивка гігантського носу корабля від удару об берег, розрізаючи пагорб, немов воду, розкидаючи грудки землі в усі боки. Водночас «Судний день» почав розпадатися на сорок із гаком листкових частин, кожна півметра завтовшки. Частини з вершини корабля рухалися швидше за нижні, тому корабель став пошарово зрушуватися, як колода карт у руках умілого гравця за столом для покеру. Сорок з лишом нарізаних металевих частин почали переміщатися відносно одна одної, видаючи пронизливий скрегіт, наче гігантські пальці дряпали по склу.

На той час, як нестерпний звук закінчився, «Судний день» розпластався на березі, немов купа тарілок, яку ніс офіціант, що спіткнувся; верхні тарілки, підкоряючись законам фізики, опинилися далі за нижні. Розрізані частини на вигляд були м'які, немов тканина, і швидко деформувалися у хитромудрі форми, які неможливо було уявити колись єдиним цілим, а тим паче величезним кораблем.

Безліч солдатів кинулися з довколишнього пагорба до берега. Ван Мяо був здивований, що стільки людей ховалося неподалік. Цілий рій гелікоптерів, надсадно ревучи двигунами, снував уздовж каналу; перетинав водну гладь, тепер вкриту райдужною нафтовою плямою; вертольоти зависали над уламками «Судного дня»; розбризкували вогнегасні піну і порошок. Незабаром пожежа, що зайнялася, була взята під контроль, і три вантажні гелікоптери почали спускати пошукові команди по тросах на залишки корабля.

Полковник Стентон уже пішов. Ван Мяо взяв його бінокль із відкладеного вбік капелюха. Угамувавши тремтіння в руках, він став розглядати «Судний день». До цього моменту, останки в основному були вкриті товстим шаром вогнегасної піни і порошку, але краї деяких зрізів залишалися видимими. Ван Мяо розгледів, що поверхня зрізів гладенька, немов дзеркало. У них добре було видно відображення вогненно-червоного заходу сонця. Також він помітив темно-червону пляму на дзеркальній поверхні одного зі зрізів. Він не був упевнений, чи була це кров.