Лю Цысинь - Проблема трьох тіл

Є Веньцзє звірилася зі своєю математичною моделлю Сонця, намагаючись знайти якесь теоретичне обґрунтування. Її погляд зупинився на описі того, що вона називала «енергетичним дзеркалом» у зоні променистої рівноваги Сонця [71] Прим. перекл. Зона променистої рівноваги — середня зона Сонця, що розташовується безпосередньо над його ядром на відстані приблизно 0,2–0,7 радіуса Сонця від центру зірки. Вище зони променистої рівноваги розміщується конвективна зона. Її нижньою межею вважають лінію, нижче за яку відбуваються ядерні реакції, верхньою — межу, вище якої починається активне перемішування речовини. .

Енергія, що виробляється в результаті термоядерної реакції у сонячному ядрі, спочатку має вигляд високоенергетичного гамма-випромінювання. У зоні променистої рівноваги відбувається поглинання цих фотонів із високою енергією і повторне випромінювання з дещо нижчим рівнем енергії. Після тривалого періоду послідовного поглинання і повторного випромінювання гамма-промені перетворюються на рентгенівське випромінювання, короткохвильові частини ультрафіолетового спектра, і в остаточному циклі перетворень — у видиме світло й інші форми випромінювання.

Такими були загальновідомі факти про Сонце. Але модель Є Веньцзє відкривала нове у його структурі: позаяк випромінювання Сонця зазнає змін під час проходження через зону променистої рівноваги, є бар'єри між шарами кожного з видів випромінювання. Коли енергія долає черговий бар'єр, її частота випромінювання зменшується на один рівень. Ця ідея суперечила традиційним уявленням про те, що частота випромінювання зменшується поступово, у міру того, як енергія передається від ядра назовні. Її розрахунки показували, що ці бар'єри швидше відбиватимуть низькочастотне випромінювання; ось чому вона їх назвала енергетичними дзеркалами.

Є Веньцзє детально вивчила ці мембраноподобні бар'єри, які вільно плавали в океані високоенергетичної плазми Сонця, і виявила, що вони мають низку дивних властивостей. Але найдивнішою з них виявилася та, якій вона дала назву «підсилюючий коефіцієнт відбиття». Проте ця властивість була настільки фантастичною, і підтвердити її наявність було настільки важко, що навіть сама Є Веньцзє не до кінця вірила в її існування. Ймовірніше, що це було просто результатом помилки, що виникла під час проведення запаморочливо складних розрахунків.

Але наразі Є Веньцзє отримала перше підтвердження своєї теорії щодо наявності підсилюючого коефіцієнта відбиття в бар'єрів у зоні променистої рівноваги: енергетичні дзеркала не тільки відбивають випромінювання з нижчою частотою, а й підсилюють його. Усі загадкові раптові флуктуації в межах вузького діапазону частот, які вона спостерігала, були насправді випромінюванням, що приходить із космосу і підсилюється після відбиття від енер-гетичних дзеркал Сонця. Ось чому в ті моменти не було видимих збурень на його поверхні.

Найімовірніше, цього разу, коли електромагнітне випромінювання Юпітера досягло Сонця, воно було також відбите і посилене у сто мільйонів разів. Земля отримала обидва пакети випромінювань (без посилення і після нього) із різницею в часі, що дорівнює 16 хвилинам і 42 секундам.

Отже, сонце може бути підсилювачем радіохвиль!

Але залишалася невирішеною проблема: Сонце отримує електромагнітне випромінювання із космосу щомиті, включно з радіохвилями, які випромінюються із Землi. Чому тільки деякі з них посилюються? Відповідь була простою: окрім вибірковості енергетичних дзеркал за частотою, яку вони відбивають і підсилюють, існував потужний захисний бар'єр у вигляді конвективної зони Сонця. Нескінченний процес перемішування речовини з метою перенесення енергії до зовнішніх шарів Сонця відбувається в цій наповненій плазмою зоні Сонця. Радіохвилі, які прийшли з космосу, повинні спочатку подолати кон-вективну зону цієї зірки, щоб підсилитися і відбитися від енергетичних дзеркал. Це означає, що для того, аби мати можливість досягти енергетичних дзеркал, хвилі повинні володіти більшою потужністю, ніж якесь порогове значення. Переважна більшість розташованих на Землі джерел випромінювання не можуть подолати цього порога, але електромагнітне випромінювання Юпітера перевищує це порогове значення, як і потужність передавачів «Червоного берега»!

Проблема із сонячними засвіченнями залишалася невирішеною, але відкривалася інша, захоплююча дух перспектива: людство могло використовувати Сонце як суперантену і з її допомогою транслювати радіохвилі вглиб Всесвіту. Радіохвилі будуть перевипромінені з потужністю випромінювання Сонця, яка в сотні мільйонів разів перевищує загальну використану потужність передавачів на Землі.