Лю Цысинь - Темний ліс

У Юе підняв руку, що означало прохання про можливість висловитися. Чан Вейси кивнув, і офіцер підвівся:

— Товариш Чжан Бейхай цілком правильно й точно описав мої думки. Я погоджуюся з його висновком щодо неможливості моєї подальшої служби в лавах Космічних сил. Підкорюся будь-якому рішенню командування стосовно мого переведення по службі.

Атмосфера в зібранні стала вкрай напруженою. Кілька офіцерів стривожено дивилися на записник Бейхая, мабуть, розмірковуючи, чиє ще прізвище може опинитися в його списку. Підвівся один із найстарших полковників ВПС.

— Товаришу Чжане Бейхаю, це звичайна робоча нарада. Розгляд особистих справ має відбуватися в усталений спосіб та за офіційними каналами. Чи прийнятна зараз подібна публічна дискусія?

Його виступ негайно підтримали багато присутніх.

— Я усвідомлюю, що мої вислови порушують статутні норми збройних сил, — відповів Чжан Бейхай. — Я готовий до покарання, однак повністю переконаний, що мій обов'язок — у будь-який спосіб привернути увагу до цієї серйозної проблеми.

Чан Вейси підняв руку, зупиняючи тих, хто забажав висловитися:

— Перш за все варто відзначити почуття відповідальності й розуміння терміновості проблеми, які продемонстрував товариш Чжан Бейхай. Занепадницькі настрої серед військовослужбовців — доведений факт. До вирішення цієї проблеми слід підходити з раціональної точки зору. Допоки існує технологічний розрив між ворогом і нами, викорінити занепадництво до кінця не вдасться. Це тривала й тяжка праця, а позитивний результат не можна отримати завдяки простим рішенням і традиційним підходам. Найважливіші постійна взаємодія та підтримання комунікацій усіма учасниками процесу. Але я також підтримую останнього спікера: всі питання особистих уподобань, намірів, схильностей слід вирішувати у приватних співбесідах. Будь-який документ стосовно цього слід передавати до інстанцій у встановленому порядку.

Багато офіцерів полегшено зітхнули — Чжан Бейхай не назве їхніх імен. Принаймні сьогодні.

Ло Цзі уявляв безмежне нічне небо над морем хмар, усіляко намагався дати раду думкам. Неочікувано його мозок сконцентрувався на Ній: її голос і посмішка зринули з довколишньої темряви. Глибокий смуток, не знаний досі в житті, раптом проник у його серце. Той жаль швидко перейшов у презирство до себе — почуття, що виникало й раніше, проте ще ніколи не було таким гострим. Чому ти зараз картаєш себе? До цієї миті єди-ною реакцією на загибель дівчини, крім шоку й страху, було пробачення самому собі. Та ось тепер, коли тобі відомо, що все, пов'язане з нею, не має жодного стосунку до твоїх пригод, ти зважився вділити їй крихту свого дорогоцінного співчуття? Як можна бути такою людиною?!

Навіщо тепер побиватися: ось я такий, як є.

Літак трохи трусило через турбулентність, і Ло Цзі, лежачи в ліжку, почувався мов немовля в колисці. Він знав, що в дитинстві спав у ліжечку, яке гойдалося: одного дня у підвалі батьківського дому під запилюженим дитячим ліжком він побачив укритий ще густішою курявою кістяк колиски. Тепер, заплющивши очі, він уявляв, як молода пара гойдає колиску, й запитав у себе: відтоді, як ти з неї вийшов, чи був не байдужий ще до когось, окрім цих двох людей? Чи залишалося бодай невеличке, але постійне місце для когось у твоєму серці?

Так, залишалося. Одного разу серце Ло Цзі було цілком сповнене почуття чистої любові. Проте це був нереалістичний досвід.

Усе почалося з Бай Жун — авторки підліткових романів. Попри те, що це було не основним її заняттям у житті, вона здобула неабияку популярність і незабаром роялті перевищило її зарплатню. Період зустрічей із Бай Жун був найтривалішим досвідом його стосунків із представницями протилежної статі, й Ло навіть замислювався: чи не освідчитися й не одружитись? Утім, їхні почуття не були незабутніми чи надто пристрасними: так, звичайна симпатія. Проте обоє знали, що підходять одне одному, й були цілком задоволені. Попри обопільний страх перед подружнім життям ці двоє ставилися до шлюбу відповідально й були готові зробити наступний крок.

На вимогу Бай Жун він прочитав усі її твори. І хоча не відчув задоволення, книжки виявилися не такими жахливими, як решта творів цього жанру, прочитаних

раніше. Стиль у Бай Жун був цілком зрілий, вона мала власний почерк, у якому поєднувалися простота й довершеність, чого так бракувало авторам-одноліткам. Але зміст цих романів вочевидь не дотягував до стилю авторки. Читати їх було все одно, що розглядати краплі роси на узліссі: вони залишали по собі тільки смак прозорості й могли відкрити свою особливість, просто відбиваючи, заломлюючи кольори довкілля. Ходи їхніх сюжетів, мов ті каплі роси, спадали зі стеблин до листя, зливалися, стикаючись, падали, розліталися врізнобіч та за якусь мить по сході сонця зникали без сліду. Прочитавши наступну книгу Бай Жун, насолодившись її чудовим, граційним стилем, він постійно замислювався над одним і тим самим питанням: як і чим ці люди живуть, якщо вони у режимі 24/7 тільки те й роблять, що віддаються коханню?