Лю Цысинь - Темний ліс

Чжан Бейхай, почувши на борту «Природного добору» новину про знищення об'єднаного флоту, не виказав ані найменшого подиву. Його обличчя залишилися спокійним, ніби тиха вода. Він просто, без жодних емоцій мовив:

— Шикуватися в щільну формацію було неприпустимою помилкою. Усе інше — лише очікувані наслідки цього рішення. — Товариші, — Чжан Бейхай глянув на п'ятьох капітанів і трирівневий стрій екіпажів усіх п'яти кораблів. — Я користуюся цим застарілим зверненням, щоб виокремити надзвичайну важливість нашого бачення спільного майбутнього. Кожен із вас має до кінця розуміти обставини, в яких ми опинилися, і в майбутнє дивитися без ілюзій: на Землю нам немає вороття.

Так, повернення додому виявилося неможливим. Крап лина, що заввиграшки знищила весь об'єднаний флот, нікуди не поділася з Сонячної системи. Ще дев'ять таких самих зондів прибудуть за три роки. Для цього маленького флоту стала смертельною пасткою рідна домівка. Повернення назад позбавлене сенсу; майбутнє людської цивілізації тепер далеко за межами знайомого світу. Зважаючи на отриману інформацію, крах колиски нашої цивілізації відбудеться задовго до підходу основних сил Трисоляриса, тож тій Землі, яку ми всі знаємо, залишилося недовго існувати. Отже, ці п'ять кораблів мають узяти на себе весь тягар відповідальності за продовження роду людського, й усе, що вони можуть зробити, — летіти якомога довше й далі звідси. Космічний корабель назавжди стане їхньою домівкою, а безмежжя космосу — фінальним пунктом призначення.

Ці п'ять із половиною тисяч людей стали схожі на новонароджену дитину, якій щойно перерізали пуповину й жорстоко закинули в безодню Всесвіту. Як і тій дитині, їм хотілося плакати, але спокійний вираз очей Чжана Бейхая, немов потужне силове поле, тримав цих вояків у формі, не дозволяв розкиснути й спонукав прийняти удар долі, як і належить солдатам. Дітям, загубленим у безмежжі темної ночі, найбільше потрібна батьківська підтримка. І тепер усі вони, як раніше Дунфан Яньсюй, відчули, як багато важить батьківське піклування цього справжнього солдата з минулого.

— Ми назавжди залишимося частиною людства, — вів далі Чжан Бейхай. — Але відтепер становитимемо відокремлене, незалежне суспільство. Тож нам конче потрібно якнайшвидше позбутися ментальної залежності від земного світу. Саме тому необхідно обрати відповідну назву для світу нашого.

— Ми походимо із Землі. Ми — єдині наступники нашої цивілізації в космосі. Тож пропоную називатися «Зорельотами Землі», — запропонувала Дунфан Яньсюй.

— Дуже добре, — кивнув Чжан Бейхай. — Відтепер кожен із вас є громадянином Зорельотів Землі. Цей день стане другою відправною точкою людської цивілізації. Нам доведеться чимало попрацювати, тож прошу всіх зараз зайняти робочі місця згідно з посадовими обов'язками.

Два голографічні яруси зникли, а екіпаж «Природного добору» почав розходитися.

— Пане, чи мають наші чотири кораблі наздогнати «Природний добір»? — запитав капітан «Глибокого космосу». Голограми капітанів не зникли.

Чжан Бейхай рішуче похитав головою:

— Ви зараз десь на відстані 200 тисяч кілометрів від «Природного добору». Хоча це й мізерна для космосу відстань, проте будь-яке прискорення коштуватиме витрат палива. А ми не можемо зараз розтринькувати його, бо енергія — основа нашого виживання. Палива в усіх залишилося не так багато, щоби бездумно його витрачати. Ми залишилися самі в усьому Всесвіті, і я розумію ваше бажання бути якомога ближче один до одного. Але 200 тисяч кілометрів — це теж дуже близько. Віднині будь-яке рішення ухвалюватиметься з огляду на наслідки в далекій перспективі.

— Так, потрібно працювати на перспективу, — тихо повторила Дунфан Яньсюй. Її погляд був спрямований удалечінь, мовби вона могла розгледіти далеке майбутнє.

— Маємо якнайшвидше зібрати Асамблею громадян Зорельотів Землі й визначитися з принципами існування та завданнями, що стоять перед нами. Ми зобов'язані якнайшвидше помістити в гібернацію максимальне число членів екіпажу, щоб зняти навантаження на систему життєзабезпечення, перевести її на мінімальну потужність… Хоч би що чекало на нас у майбутньому, слід розуміти, що історія Зорельотів Землі починається тут і зараз.

Погляд батька зринув із навколишньої темряви разом із променями, що пронизували час і простір десь із глибин Всесвіту. Чжан Бейхай відчув повернення рідної людини й подумки мовив:

«Так, тату, нам ще зарано відпочивати. Поки нічого не скінчилося. Починається новий етап історії».