Лю Цысинь - Темний ліс

За 30 хвилин чарівний дракон ще літав хмарою, але ні сонць, ані червоного забарвлення хвоста вже не лишилося. Всередині цієї металевої хмари не було жодного цілого корабля.

Дракон вибрався за її межі та мов ящірка позбувся свого тіла — від голови до кінчика хвоста. Краплина почала методично зачищати рештки флоту за межами хмари. Вирватися з неї зміг лише 21 корабель, але більшість утікачів під час швидкісних маневрів поміж уламків і сміття зазнали значних ушкоджень. Усе, що вони могли, — рухатися з незначним прискоренням або й взагалі ковзати за інерцією. Тому Краплині не складно було спочатку наздогнати, а потім і знищити всіх утікачів. Невеличкі металеві хмари-близнюки, утворені після вибухів на кораблях, злилися з основною хмарою, що швидко розросталася.

Краплині знадобилося трохи більше часу, щоб зруйнувати п'ятірку найменш постраждалих щасливців, тому що внаслідок відносно високої швидкості польоту й спроб розлетітися врізнобіч дистанція з кожною наступною ціллю збільшувалася. Останній утікач — «Ковчег» — найдалі відірвався від основної хмари, тож вогняна куля вибуху, що кілька секунд огортала його в мороці космосу, нагадувала вогник каганця самотнього мандрівника в пустелі.

Від цієї миті космічні сили людства перестали існувати як єдине ціле.

Краплина кинулася була навздогін «Кванту» й «Бронзовій добі», та невдовзі полишила спроби наздогнати втікачів: ці два кораблі відлетіли вже надто далеко й рухалися з високою швидкістю. Таким чином, із усієї об'єднаної ескадри лише їм поталанило врятуватися під час розгрому, завданого людству.

Краплина залишила засіяне смертю поле бою та попрямувало до Сонця.

Крім двох кораблів зоряного класу, під час цієї катастрофи врятуватися вдалося ще й небагатьом людям на невеличких літальних апаратах або винищувачах, які встигли відлетіти від кораблів-маток ще до їх руйнації. Краплині, звісно, нескладно було б знищити й цю дрібноту, але вони не становили жодної загрози її планам. Найбільшою небезпекою для цих вутлих суденець був ризик зіткнення з різноманітним сміттям, якого не бракувало довкола. Невеличкі кораблі часто не мали жодного озброєння, а легко броньований корпус не проектувався для функцій криголама. Тож багато цих суден виявилися пошкодженими після зіткнення з уламками й повторили долю своїх більших побратимів.

Найвищі шанси на порятунок мали ті, хто спробував утекти або на самому початку битви, коли уламків ще було менше, або наприкінці, коли щільність металевої хмари знизилася внаслідок розльоту сміття врізнобіч.

Суденця, яким поталанило врятуватися, кілька днів дрейфували за орбітою Урана, поки людей не прийняло на борт одне цивільне судно, що пролітало неподалік. Загальне число врятованих становило близько шістдесяти тисяч; серед щасливців опинилися й двоє офіцерів, які перші здогадалися про причетність Краплини до знищення флоту: енсін Чжао Сінь і капітан Лі Вей.

Космічний простір на місці поля бою оповила тиша. Металева хмара вистигла в неживому холоді, й червоне світіння згасло. Хмара злилася зі звичною темрявою Всесвіту. Пізніше, під дією сили тяжіння Сонця, вона припинила розширення, натомість почала видовжуватися, аж поки не витягнулася в смугу, яка за два роки перетворилася на вкрай тонке металеве кільце навколо Сонця — ніби мільйонам заблуканих душ призначено довіку поневірятися серед вічного холоду міжпланетного простору Сонячної системи.

Лише один трисоляріанський зонд зміг перетворити на пил увесь людський флот, а за три роки до Сонячної системи мали прибути ще дев'ять. Десять зондів разом не складуть і 1/10000 розміру трисоляріанського бойового корабля, а тисяча таких кораблів щомиті наближається до Землі.

А навіть якщо я тебе знищу — що тобі з того?

Прокинувшись, Чжан Бейхай подивився на годинник: він проспав 15 годин. Це був найдовший сон, який він собі дозволив за все життя, якщо, звісно, не враховувати двох століть у гібернації.

Зараз уперше в житті він залишився наодинці з собою.

У минулому, навіть літаючи без жодного супроводу в нескінченному космічному просторі, не відчував самотності, бо за ним стежили батькові очі. Чжан Бейхай звик до цього погляду, що став таким само звичним, як світло Сонця й мерехтіння зірок. І ось тепер батько перестав дивитися на нього.

«Час піти» — сказав він собі. Оглянув однострій, пересвідчився, що ніде не пом'ялося, що не скуйовдилося волосся — сон у стані невагомості мав свої переваги. Зрештою ще раз обдивився сферичну каюту, в якій місяць прожив у самоізоляції. Далі Чжан Бейхай відчинив двері й вилетів назовні. Він був готовий спокійно зустрітися з натовпом, який палав люттю, зі зневажливими поглядами, почути жорстокий осуд і дізнатися про остаточний вирок… А потім, як і належить солдатові, який виконав до кінця свій обов'язок, зустріти все, що йому судилося. Хоч би що сталося далі — йому не забракне сили волі, аби гідно й мужньо прийняти присуд власної долі.