Лю Цысинь - Темний ліс

Рей Діас увесь цей час залишався спокійним і незворушним, терпляче чекав, коли в залі втихне гамір, що здійнявся після його виступу. Дочекавшись тиші, він знову заговорив, старанно добираючи кожне слово:

— Це остання війна в історії людства. Кількість зброї, якої я прошу, не захмарна, але я очікував подібної реакції. Що ж, я й далі наполегливо працюватиму над створенням бомб. Виготовлю, скільки зможу, офіційно про це заявляю. І не зупинюся.

На Меркурії панували два кольори: чорний і золотий. Чорною була поверхня планети — внаслідок низького коефіцієнту відбиття світла навіть на близькій відставні від пекучого Сонця. Золотий — колір Сонця, яке займало майже весь небосхил. На великому диску світила вдень можна було без проблем розгледіти коливання вогняних морів, сонячні плями, що набігали, немов чорні хмарини, а з країв — витончений, таємничий танок протуберанців.

І на цьому суворому камені, підвішеному над вогняною стихією світила, людство вирішило виростити ще одне маленьке сонце.

По завершенні проекту космічного ліфта люди взялися до широкомасштабного вивчення планет Сонячної системи, й пілотовані місії одна за одною опустилися на поверхні Марса та супутників Юпітера. Це не викликало значного ажіотажу серед населення, адже люди знали, що експедиції, на відміну від попередніх польотів у космос, мають чітку й прагматичну мету: це переддень будівництва баз космічної оборони в майбутньому. Експедиції проводилися на кораблях з хімічним двигунами ще попереднього покоління, тому не могли вважатися значним кроком уперед. Початкові дослідження здебільшого зосереджувалися на планетах за межами Сонячної системи, й лише з поглибленням знань і розвитком технологій представники галузі космічної оборони почали критикувати науковців за недооцінювання стратегічного значення сусідніх планет. Тож по ухваленні загальної стратегічної програми з вивчення Венери та Меркурія РОЗ із великими труднощами затвердила проведення тестових вибухів зоряно-водневих бомб на Меркурії за планом Рея Діаса.

Буріння поверхні Меркурія стало першим широкомасштабним інженерним проектом людства на іншій планеті Сонячної системи. Позаяк вести будівництво можна було лише за умов меркуріанської ночі, яка триває 88 земних діб, його реалізація розтягнулася на три роки. Але попри всі зусилля пробурили тільки третину від заздалегідь визначеної глибини свердловини, далі машини ввіткнулися в надзвичайно важкий шар: металева руда в ньому перемішалися з кам'янистими масами. Тривалий процес буріння виявився не лише вкрай повільним, а й надзвичайно дорогим. Зрештою було вирішено закрити проект. Якби випробування бомби проводилося на досягнутій глибині, міг статися викид на поверхню планети значної кількості породи з утворенням величезного кратера. Це не надто відрізнялося б від звичайного атмосферного вибуху. Але через взаємодію чинників вибуху зі значними масами ґрунту проведення аналізу результатів випробування виявилося б набагато складнішим, ніж за умови випробувань на поверхні. Проте Рей Діас наполіг на проведенні підземного вибуху на досягнутій глибині: запропонував накрити дахом утворений кратер і все-таки використовувати це місце як майданчик для майбутньої бази.

Випробування мало розпочатися на світанку. Перші промені сходу Сонця, який тут мав тривати десять годин, позолотили небокрай. Щойно зворотний відлік добіг нуля, від епіцентру вибуху поверхнею планети почали розходитися брижі. Кам'яниста рівнина Меркурія на якийсь час перетворилася на м'який шовк. Далі в епіцентрі на рівному місці повільно почала виростати гора, ніби гігант, який прокинувся від сну, випростався на повний зріст. Коли гора виросла до трикілометрової позначки, стався ще один вибух, і сотні мільйонів тонн ґрунту й ка-міння злетіли в повітря. То був спалах люті однієї стихії, обернений проти іншої. З-під поверхні, що злітала вгору уламками каміння, почало прориватися світло вогняної кулі. Темне небо Меркурія розквітло дивовижними феєрверками. Світіння кулі тривало майже п'ять хвилин і в спалахах заграви обпалювало цілі скелі.

За десять годин після вибуху спостерігачі помітили, що довкола Меркурія утворилося кільце. Значна кількість викинутої породи досягла першої космічної швидкості для Меркурія та перетворилася на безліч супутників планети різних розмірів. Ці незліченні уламки розподілилися орбітою, і Меркурій перетворився на найпершу планету земної групи, що мала кільце. Воно було тонким і виблискувало в яскравому світлі близького Сонця так, ніби хтось величезний узяв яскравий маркер і обвів ним навколо планети.