Лю Цысинь - Темний ліс

— Решта його життя буде вкрай тяжкою й безрадісною, — ледь чутно прошепотіла Кейко. Її голос був сповнений співчуття.

— Містере! — Гайнс гукнув У Юе, який уже встиг вийти за двері. Призахідне сонце вогнем палало на Пам'ятнику віри й скляному фасаді Штаб-квартири ООН, які вид-нілися за вікнами Центру віри. Гайнс примружився від яскравого світла, відбитого дзеркальними поверхнями, й сказав: — Вірите чи ні, але я майже зробив із собою те, що ви просите, але з протилежним знаком.

У Юе завмер із виразом подиву на обличчі. Гайнс кинув погляд через плече, пересвідчився, що дружина не збирається йти слідом, дістав із нагрудної кишені папірець, розгорнув його так, щоб У Юе зміг прочитати.

— Ось це я хотів вкласти у свій мозок. Я довго вагався, але так і не зробив цього.

На папірці великими літерами було написано:

БОГ — МЕРТВИЙ.

— Чому? — запитав У Юе, підіймаючи очі на Гайнса.

— А хіба це не очевидно? Чи Бог не мертвий? «Робіт людини всіх і хисту в жоден час / Не потребує Бог, і служать ті найкраще, / Яким Його ярмо м'яке і не томляще». [54] Прим. перекл. Вірш Джона Мілтона «На свою сліпоту» в перекладі Михайла Ореста. До біса його ярмо і його плани!

У Юе якийсь час безмовно роздивлявся Гайнса, а потім так само мовчки почав спускатися сходами.

Коли У Юе зайшов у затінок Пам'ятника віри, Гайнс не втримався й голосно гукнув:

— Містере, хоч як намагаюся приховати своє презирство до вас, але мені це не вдається!

Проте вже наступного дня Гайнс і Кейко нарешті побачили тих, на кого покладали такі надії. Четверо людей, осяяні вранішнім сонцем, підійшли до дверей будівлі: троє чоловіків європейської зовнішності й жінка зі східними рисами обличчя. Всі вони були дуже молоді, стрункі й підтягнуті, крокували впевнено й рішуче, мали вигляд цілеспрямованих людей. Але й Гайнс, і Кейко розгледіли в їхніх очах глибоко приховану й уже знайому меланхолію та розгубленість, таку саму, як і в У Юе.

Відвідувачі акуратно виклали на стійку рецепції свої посвідчення, і той, хто йшов перший, урочистим тоном заявив:

— Ми — офіцери Космічних сил, і ми хочемо увірувати в нашу перемогу.

Процес накладання «ментальної печатки» не займав багато часу. Спершу теки з символом віри передали комісії з десяти членів, аби звірити правильність тексту — кожен із них ретельно перевірив зміст і засвідчив його ідентичність своїм підписом. Тоді під їхнім наглядом перший доброволець узяв свій примірник символу віри, зайняв місце в кріслі нейронного сканера та закріпив теку на спеціальному тримачі. У нижньому правому куті тримача була червона кнопка, що вмикала сканер. Доброволець розгорнув теку; в нього запитали:

— Ви певні того, що хочете увірувати в написане? Якщо це збігається з вашим бажанням, натисніть червону кнопку. Якщо ні — негайно встаньте з крісла сканера.

Запитання ставилося тричі, й щоразу кнопка засвічувалася червоним. Після третього підтвердження на голову добровольця повільно опустився шолом позиціонування сканера.

— «Ментальна печатка» готова до накладення, будь ласка, прочитайте про себе текст із теки й натисніть кнопку ще раз.

Цього разу після натискання кнопка засвітилися зеленим і погасла за півхвилини.

— Процес накладення «ментальної печатки» завершений.

Шолом від'їхав угору, й перший військовий, упевнений у перемозі землян, звівся на ноги.

Коли вся четвірка офіцерів по завершенні процедури повернулася до фойє, Кейко уважно придивилася до них, аби переконатися в позитивному ефекті процедури. І справді, від розгубленості й меланхолії в очах усіх чотирьох не лишилося й сліду! Натомість вони випромінювали лише спокійну впевненість.

— Як ви почуваєтеся? — запитала Кейко з посмішкою.

— Дуже добре, — не менш щиро посміхаючись, відповів один із офіцерів. — Усе, як і має бути.

Уже залишаючи будівлю, жінка-офіцер повернулася й додала:

— Докторе, красно вам дякую!

Звідтоді хоча б у серцях цих чотирьох молодих людей майбутнє набуло виразніших обрисів.

Тепер військовослужбовці Космічних сил уже щодня зверталися по віру в майбутню перемогу. Спочатку поодинці, далі по двоє-троє, і зрештою — організованими групами. Перші відвідувачі ще були в цивільному, та згодом майже всі — в одностроях. Якщо група включала більш ніж п'ятьох осіб, комісія влаштовувала додаткову перевірку, аби пересвідчитися, що всі прийшли з доброї волі й без примусу.

За тиждень число військовослужбовців Космічних сил, які отримали «ментальну печатку», а з нею — впевненість у перемозі, перейшла за сотню. Посади й звання в них були різні — від простого солдата до старшого полковника. Офіцерам вищого рангу не дозволялося отримувати «ментальну печатку». За спільною домовленістю, генералітет Космічних сил усіх країн не міг користуватися цією технологією.