Лю Цысинь - Темний ліс

Він знову й знову викликав у спогадах слова Є Веньцзє: Чому б тобі не взятися до космічної соціології?

Уявімо, що у Всесвіті існує безліч цивілізацій. Їх число корелюється з кількістю виявлених зір. Цивілізації всі разом складають загальне космічне суспільство. Тобто космічна соціологія вивчатиме форми, різновиди життя у цьому величезному суспільстві, розкиданому неосяжним Всесвітом.

Космічна соціологія має значно чіткішу математичну структуру, ніж людська наука про соціум.

Поглянь, зорі розташовуються одна за одною, немов крапки, за певними лініями. Все це розмаїття складних, комплексних структур цивілізацій у Всесвіті, розвиток та існування яких керуються хаотичними й випадковими чинниками, нівелюється величезною відстанню, на якій вони знаходяться від нас. Вони мають вигляд точок — значень, якими легко маніпулювати за допомогою методів математичного аналізу.

Це лише свідчить, що ваші дослідження будуть суто теоретичними, і нічого більше. Так само, як і в Евклі-довій геометрії, висуваєте кілька самоочевидних істин, а вже базуючись на них, будуєте всю теоретичну наукову систему.

По-перше, кожна цивілізація прагне виживання. По-друге, цивілізації мають здатність до росту й експансії, проте загальна кількість матерії у Всесвіті залишається сталою.

Я розмірковувала про це більшу частину свого життя, проте вперше ділюся своїми думками з цього приводу з кимось іншим. І насправді не знаю, навіщо це роблю… І ще одне: для розвитку космічної соціології як науки вам потрібно вивести з цих аксіом два наступні важливі визначення: ланцюги підозр і технологічні вибухи.

Побоююсь, що такої нагоди може більше й не трапитися… Але ти можеш і просто забути все, про що ми говорили. У будь-якому разі я виконала свій обов'язок.

Ло Цзі прокручував ці слова то вперед, то назад, аналізував кожну окрему фразу з різних кутів зору, куштував на смак кожне слово. Нанизував словесні конструкції на нитку молитовних чоток і, мов благочестивий чернець, раз по раз невтомно й побожно перебирав їх; рвав нитки, перемішував слова-намистини й комбінував у нові сполучення, допоки значення кожного окремого слова не стерлося остаточно.

Але, попри всі намагання, Ло Цзі так і не міг виловити з цих слів прихованого сенсу чи бодай натяку на причину, з якої він залишається єдиною людиною на Землі, яку Трисолярис прагне вбити.

Тривалі роздуми змушували його виходити на прогулянки без мети й сенсу. Ло Цзі часто блукав над похмурим озером у товаристві щоразу холодніших вітрів. Цілий тиждень він щодня обходив озеро, сам цього не усвідомлюючи. Двічі пішки діставався навіть підніжжя засніжених гір: звичний місячний пейзаж валунів і дрібнішого каміння занесло снігом. Стежка біля підніжжя злилася з вершинами у єдиний, неподільний засніжений світ. Тільки тоді він відволікся від роздумів над словами Є Веньцзє й повернувся до спогадів. На бездоганній картині порожнечі, змальованій самою природою, з'явилися очі Чжуан Янь. Але він уже міг опанувати свої почуття, тому, не вагаючись, і далі перетворював себе на машину для мислення.

Так непомітно промайнув місяць, і зима по-справжньому вступила у права, але Ло Цзі не припиняв тривалих прогулянок, холодом гартуючи ясність думок.

До цього часу більшість слів-намистин перетворилися на порох, за винятком дев'ятнадцяти найголовніших. Вони не стерлись, а навпаки — оновилися й почали випромінювати легке сяйво:

Кожна цивілізація прагне виживання.

Цивілізації мають здатність до росту й експансії, проте загальна кількість матерії у Всесвіті залишається сталою.

Ло Цзі зосередився на двох аксіомах космічної соціології, сформульованих Є Веньцзє. І хоча не міг віднайти прихованого сенсу, ключа до розгадки, вже чітко усвідомлював, що головна таємниця криється саме в цих словах.

Проте такі сентенції видавалися надто простими. Що він, Ло Цзі, й ціле людство можуть вичавити з цих двох аксіом?

«Не варто недооцінювати простоту. Простота означає твердість і непохитність. Уся велична будівля науки математики зведена на таких самих простих, але логічно непохитних аксіомах, ніби на кам'яному фундаменті».

Розмірковуючи над цим, Ло Цзі знову оглядівся навкруги: в цій місцині все живе помітно страждало від лютого зимового холоду, але на більшій частині Землі життя, як і завжди, вирувало в усьому розмаїтті — в морі, на суходолі й у небі, що не поступалося безкраїй морській стихії, вкритій туманами. І все це буяння форм життя підкорялося правилу природного добору, значно простішому за аксіоми космічної соціології: виживають найліпше пристосовані.