Лю Цысинь - Темний ліс

Тієї миті, коли крижана вода зімкнулася в нього над головою, Ло Цзі побачив, що усталений порядок і тиша зоряного неба зруйнувалися. Зорі закручувалися у вихорі й розпадалися на турбулентні сріблясті хвилі, що брижили простір, розкочувалися врізнобіч. Холод блискавкою пронизав тіло, засліпив і скував. За єдину мить туман його думок розвіявся, не лишилося жодного темного куточка свідомості. Він тонув, поринав глибше, й сріблястий зоряний вихор над головою стиснувся в тьмяне коло завбільшки як ополонка. Його обступила сама холодна чорнильна темрява, й Ло Цзі здавалося, що він не занурюється під лід, а стрибає в чорну порожнечу космосу.

І в цій мертвій, холодній, чорній порожнечі Ло Цзі відкрилася істина Всесвіту.

Кількома швидкими рухами він виштовхнув тіло нагору, голова зринула над поверхнею води, й Ло Цзі, відпльовуючись, спробував заповзти на кригу. Він устиг витягнути з ополонки лише половину тіла, як лід знову проломився під його вагою; він пробував ще й ще, але з тим самим результатом. Так Ло Цзі торував собі шлях до берега, проламуючи під собою кригу, але просувався надто повільно, й від страшного холоду сили дуже швидко полишали його. Не знав, чи встигне його виявити охорона, перш ніж він замерзне або піде на дно. Він скинув намоклу пухову куртку, що почала сковувати рухи, — стало трохи легше. Подумавши хвильку, Ло Цзі розстелив куртку на кризі, щоб хоч якось розподілити навантаження на більшу площину. Сили залишалося тільки на ще одну спробу: він обережно видерся на лід, розпластався на куртці, наскільки зміг. Цього разу крига витримала. Ло Цзі боязко, повільно відповзав від ополонки й зважився звестися на ноги лише на значній відстані від проламу. Тільки тепер він помітив миготіння численних ліхтарів і почув крики на березі.

Ло Цзі стояв на замерзлому озері, від пронизливого холоду зуби в нього вицокували швидку чечітку. Холод, здавалося, струмував не від крижаної води, не розносився вітром, який пробирав до кісток, а ринув з глибин космосу. Ло Цзі не смів підняти очі, бо знав, що з цієї миті зоряне небо матиме для нього зовсім інший вигляд і він ніколи більше не насмілиться зазирнути в крижану безодню космосу, засіяну мерехтливими сріблястими зорями. Як і в Рея Діаса, який почав страждати на геліофобію, в Ло Цзі розвинулася жорстока астрофобія.

Схиливши голову, під перестук зубів Ло Цзі вимовив сам до себе:

— Обернений Ло Цзі, я — твій Руйнівник!

— За останні кілька років ви геть посивіли, — сказав Ло Цзі Кенту.

— Ну, принаймні за решту відведених мені років відсоток сивини точно не зросте, — з посмішкою відповів Кент. Спілкуючись із Ло Цзі, він завжди тримав дистанцію і говорив дуже чемно, зі старомодною ввічливістю. Обернений уперше побачив у нього таку відкриту посмішку. У виразі очей легко читалося несказане: «Нарешті ти взявся за розум і почав працювати!».

— Мені потрібне безпечніше місце, — заявив Ло Цзі.

— З цим проблеми не буде, докторе Ло. Які ще побажання щодо такого місця?

— Окрім безпеки — жодних. Але місце має бути абсолютно безпечне.

— Докторе, абсолютно безпечних місць не існує, але ми можемо максимально наблизитися до такого рівня. Проте мушу вас попередити, що зазвичай подібні місця розташовуються під землею, і зручностей там…

— Рівень комфорту не має критичного значення, але було б добре, якби таке місце знайшлося на моїй батьківщині.

— Без проблем. Я просто зараз дам доручення.

Коли Кент уже збирався йти, Ло Цзі гукнув його й запитав, вказуючи на Едемський сад, майже повністю засипаний снігом:

— Ви можете мені сказати, де ми перебуваємо? Я сумуватиму за цією місциною.

За десять годин, проведених у дорозі в супроводі цілого конвою охорони, Ло Цзі нарешті дістався місця призначення. Щойно зробивши крок із автомобіля, він миттю зрозумів, де опинився: та сама простора зала з низькою стелею, схожа на підземний гараж. П'ять років тому саме звідси Ло Цзі розпочав свою подорож до нового казкового життя. Нині ж, за п'ять років здійснених солодких мрій, присмачених нічними жахіттями, він повернувся до початкової точки.

Одним із тих, хто зустрів його, виявився Чжан Сян, молодий хлопець, який п'ять років тому забезпечував їхній із Ши Цяном від'їзд. Тепер він, змужнілий і досвідчений чоловік середніх літ, відповідав за безпеку всього об'єкта.

Ліфтом знову керував озброєний солдат, звичайно, не той самий, що колись, та в Ло Цзі трохи посвітлішало на душі. Насправді за ці роки той старезний ліфт замінили сучасним автоматичним, тож більше не доводилося зачиняти двері вручну. Солдат просто натиснув кнопку з позначкою «–10», і кабіна попливла під землю.