Лю Цысинь - Темний ліс

— То проект вивчення фізики високих енергій у космосі згорнутий? — запитав Чжан Бейхай, знову тугіше затягуючи паски.

— Саме так. Нарешті зрозуміли, що зусилля, докладені заради успіху в майбутньому, цілком марні. І це в певному сенсі можна вважати перемогою.

— Тож софони домоглися свого?

— О, звісно. У людства замале теоретичне підґрунтя для інших думок: класична фізика, квантова механіка й теорія струн, яка, загалом, щойно зародилася. І лише Небу відомо, до яких проектів ми спроможемося все це застосувати.

«Високий рубіж» натужно ревів авіаційними двигунами, й далі набираючи висоту. Здавалося, літак підіймався на справжню гору, але провалів не було. Космоліт сягнув 30-ти тисяч метрів висоти, верхньої межі для авіапольотів. Чжан Бейхай побачив, що небесна блакить блякне, обрій темнішає, а сонячне світло навпаки — яскравішає, різкішає.

— Наша висота — 31 тисяча метрів. Політ в атмосфері завершено, переходимо безпосередньо до польоту в космічному просторі. Будь ласка, встановіть ваші крісла згідно з інструкцією на екрані, щоб зменшити дискомфорт унаслідок перевантаження.

Цієї миті Чжан Бейхай відчув, що космоліт начебто підстрибнув, немов позбувся тягаря.

— Відділення атмосферних двигунів, зворотний відлік до запуску космічних: 10, 9, 8…

— З їхньої точки зору ось це — справжній запуск, насолоджуйтеся, — Дін Ї заплющив очі.

Коли відлік добіг нуля, почулося приголомшливе ревіння, ніби загарчало саме небо. Перевантаження поступово причавлювало їх і все навколо гігантською долонею. Чжан Бейхай із неймовірним зусиллям повернув голову, щоб глянути в ілюмінатор. З його місця не було видно струменю вогню із сопла реактивного двигуна, але розріджене повітря зовні забарвлювалося у гарячий червоний колір, мовби «Високий рубіж» мчав у розчиненому призахідному Сонці.

За п'ять хвилин блоки розгону також відділилися, а ще за п'ять — вимкнувся головний двигун. «Високий рубіж» вийшов на задану орбіту.

Важка долоня перевантаження раптом відпустила Чжана Бейхая, і його тіло випливло з глибокого крісла.

Паски безпеки не дозволили відлетіти далеко, але за відчуттями він і «Високий рубіж» вже не становили єдиного цілого. Гравітація, що їх поєднувала, зникла, й вони з космольотом просто паралельно пливли в космосі, кожен своїм курсом. Зазирнувши в ілюмінатор, Чжан Бей-хай побачив найяскравіші в своєму житті зорі. Пізніше, коли космоліт почав маневрувати, сонячні промені крізь ілюмінатор затопили салон: у конусі світла затанцювали незліченні яскраві цяточки — частки пилу, що літали в невагомості. Коли космоліт знову повільно обернувся, Чжану Бейхаю відкрилася панорама Землі. Але орбіта виявилася низькою, і сферу можна було побачити лише частково. Лінія обрію не давала змоги розгледіти планету загалом, але вгадувалися обриси континентів. Далі в ілюмінаторі знову відкрилася велична панорама неба, всіяного зорями. Це видовище було найдивовижнішим із усього, що Чжану Бейхаю доводилося бачити в житті. Подумки він вимовив: «Батьку, я зробив перший крок».

За ці п'ять років генерал Фіцрой почувався буквально Оберненим до стіни. Його стіною став величезний екран із фотографією ділянки зоряного неба, де розташовувався Трисолярис. З першого погляду знімок видавався повністю темним, аж до чорноти, але придивившись, можна було вгледіти дрібні спалахи зір. Фіцрой настільки зжився з цим зображенням, що коли вчора під час нудної зустрічі спробував з пам'яті відтворити на папері положення зір, а потім порівняв малюнок зі знімком — збіг сягнув майже ста відсотків. Три зорі Трисоляриса розташовувалися в самому центрі й були непомітні неозброєному оку. Якщо не збільшувати масштабу зображення, вони сприймались як одна зоря, але за наближення можна було розгледіти три окремі тіла, що змінювали своє положення в просторі з кожним наступним масш-табуванням. Хаотичний танець у Всесвіті зачаровував його настільки, що він геть забував про мету свого спостереження. Перша «щітка», знайдена п'ять років тому, розпалась, а друга ще не з'явилася. Трисоляріанський флот залишав по собі помітний слід, лише коли пролітав крізь хмари міжзоряного пилу. Астрономи на Землі, спостерігаючи за поглинанням світла віддалених зір, визначили, що за чотириста років польоту трисоляріан-ському флотові доведеться пролетіти крізь п'ять подібних хмар. У народі їх називали «сніговими заметами» за аналогією з тим, як рух подорожнього можна визначити за слідами на снігу.