Курт Воннегут - Буфонада, або Більше не самотні

І тоді отой старигань, який висунув пропозицію, щоб мені дозволили виступити із завершальним словом, підвівся і сказав: «Юначе, ви не кращий за Албанський ґрип чи за Зелену смерть, якщо для вас убивати — радість».

Це справило на мене враження. Я зрозумів, що держави ніколи не сприймають свої власні війни як трагедії, натомість родини це не лише можуть, а й мусять.

Отакої!

Втім, головна причина, з якої ковалеві не дозволили йти на війну, полягала в тому, що в нього саме народилося троє дітей від різних жінок, «а ще двоє вже на підході», як додав хтось.

Ніхто не збирався дозволяти йому втекти від піклування про тих малюків.

Навіть діти, п’яниці і божевільні на тих зборах, здавалося, були прекрасно ознайомлені з парламентськими процедурами. Маленька дівчинка за трибуною вела збори так чітко і доречно, що виглядала як така собі богиня, озброєна цілим оберемком громовиць.

Я переповнився великою повагою до цих процедур, які раніше здавалися мені просто урочистим блюзнірством.

Я й тепер відчуваю до них повагу, тож я щойно знайшов винахідника цих процедур у своїй енциклопедії тут, в Емпайр стейт білдінґу.

Його звали Генрі Мартін Робертс. Він закінчив військову академію Вест-Пойнт. Був він сапером. Поступово дослужився до генерала. Але якраз напередодні Громадянської війни, коли він ще лейтенантом перебував зі своєю частиною у Нью-Бедфорді, штат Массачусетс, йому довелося вести церковні збори і він втратив над ними контроль.

Бо жодних правил не існувало.

Тоді цей вояк сів і написав правила, тотожні з тими, якими керувалися, як я бачив, у Індіанаполісі. Вони були опубліковані під заголовком «Робертсів реґламент ведення зборів», і я донині вважаю, що вони належать до чотирьох найвидатніших винаходів американців.

Три решта, на мою думку, це 10 перших поправок до Конституції США, принципи «Анонімних алкоголіків» і штучні родинні клани, які придумали ми з Елізою.

Троє рекрутів, обрані, зрештою, рішенням зборів клану Нарцисів у Індіанаполісі на відправку до короля Мічиґану, належали до людей, якими найлегше було пожертвувати, на думку виборців, і які досі вели аж надто безтурботне життя.

Гей-го.

Наступним питанням було харчування і притулок втікачів-Нарцисів, які просочувалися до міста з північних частин штату, де йшли бойові дії.

Збори знову накрили мокрим рядном одну ентузіастку. Молода жінка, дуже вродлива, але якась нестямна й очевидно схиблена на альтруїзмі, заявила, що готова взяти до себе додому щонайменше двадцятеро втікачів.

Підвівся хтось із присутніх і сказав їй, що вона така невправна хазяйка, що її рідні діти змушені мешкати по інших родичах.

Другий зауважив, що через її забудькуватість навіть пес її вмер би з голоду, якби не сусіди, і що вона вже тричі — ненавмисно — влаштовувала в себе в домі пожежу.

Може видатися, що люди на зборах поставилися до неї жорстоко. Але всі вони називали її «кузина Ґрейс» або «сестра Ґрейс», як випадало. Мені вона, звісно, теж доводилася кузиною. Вона була Нарцис-13.

Ба більше: загрозу вона становила тільки сама собі, тож ніхто на неї особливо не сердився. Діти її йшли жити в сім’ї, де хатнє господарство було налагоджено краще, щойно навчалися ходити, як повідали мені. Оце, безумовно, була одна з найпривабливіших рис нашого з Елізою винаходу, гадаю: діти могли самі обирати собі домівки і батьків.

Кузина Ґрейс у свою чергу вислухала всі звинувачення на свою адресу з великим подивом, але не піддала їх сумніву. Вона не вибігла геть, заливаючись слізьми. Вона досиділа до кінця зборів згідно з «Робертсовим регламентом» і виглядала доброзичливою і зацікавленою.

Стосовно одного пункту в частині «Бізнес» кузина Ґрейс внесла пропозицію, щоб тих з Нарцисів, хто служив у піратів Великих Озер чи в армії герцоґа Оклахомського, виключити з нашого клану.

Ніхто її не підтримав.

А маленька дівчинка — голова зборів — промовила до неї: «Кузино Ґрейс, вам, як і кожному з присутніх, відомо, що «Нарцис — завжди Нарцис»».

Настав мій час виступати.

— Брати й сестри, — почав я. — Наша держава вмирає. Як ви бачите, ваш президент — також лише бліда тінь себе колишнього. Перед вами всього лише квола руїна — ваш кузен Вілбур.

— Ти був збіса гарний президент, брате Біллі, — вигукнув хтось із задніх рядів.