Олег Криштопа - Жах на вулиці В’язнів

Здесь есть возможность читать онлайн «Олег Криштопа - Жах на вулиці В’язнів» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Брустурів, Год выпуска: 2015, ISBN: 2015, Издательство: Дискурсус, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Жах на вулиці В’язнів: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Жах на вулиці В’язнів»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Культовий фільм про містичного вбивцю — казочки на ніч порівняно із цим романом, де жахом сповнена буденна реальність, а не чиїсь сни. Клубок смертей розплутується нитка за ниткою, і найтовстіша з них — гучне вбивство кандидата. Надто політичне та надто особисте відкриваються раз за разом, як карти з колоди. Куди ж заведе розслідування столичного журналіста, що опинився в брудній провінції та став частиною цієї історії?

Жах на вулиці В’язнів — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Жах на вулиці В’язнів», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Чиновник взяв слово й розповів про час, який має минути на оскарження. І що він не може нічим допомогти.

Потім вийшов чоловік, що представився активістом із заводу. Сказав, що основна мета загарбників — згорнути виробництво. І таким чином завоювати ринок. Васько звернувся до Марка. Той із місця відповів, що поки не знає, що сказати. Що йому потрібен час. Хтось підійшов до Васька та щось прошепотів на вухо.

— Щойно була друга спроба. Завод захопили, — сказав Васько. — Я свою місію виконав, тепер слово за тобою, Марко.

Хвилин через двадцять нарешті закінчили.

— Тепер розумієш? — запитав мене Віктор.

— Що розумію?

— Ну, що його могли вбити не через вибори. А через завод. І просто прив’язати це до кампанії. Або навпаки.

— І що це нам дає? — запитав я.

— Нічого, — сказав Віктор.

— Де Марко? — спитав я. — Я б хотів записати з ним інтерв’ю.

— Уже поїхав. Із Васьком й активістом із заводу. Туди. Хоче зібрати людей, поговорити з ними. Точніше, люди хочуть його бачити. Мирона вони поважали, навіть любили. Вірили в казочку про доброго царя. Менталітет галицький. Це тобі не степ і не козаччина.

Ми мовчки постояли. Було якось навіть не сумно, а безмірно порожньо. Як у кінці світу.

— Хочу додому, — простогнав я, тримаючись за голову.

— На вокзал? — запитав Віктор.

— На вокзал, — захитав я головою.

Через дві години я вже був у поїзді. Віддав провідниці квиток, розстелив, упав на полицю й проспав до самого Києва.

— Що там? — запитав мене наступного дня редактор. Решти історії я ще не читав.

— Нічого, — відповів я. — Якась х…ня. Убивство, у якого може бути кілька мотивів. Як політичний, так й економічний.

— Дедлайн через три години, — сказав шеф.

— Скільки знаків? — запитав я.

— Три тисячі, чотири — гора. Тут пару судів ще намалювалося. Ти довго там був.

— Я ж тільки два дні…

— Треба було за день. Це вже неактуально. Словом, пиши.

Дві години я думав, пив каву зі співробітницею, потім нарешті вродив сухий короткий текст. Він потрапив на п’яту сторінку. Непогано. Була фотка з похорону.

А вранці наступного дня я дізнався про акцію протесту. Про те, що кілька тисяч робітників під проводом Марка вийшли в центр міста. Їх розігнали внутрішні війська. Із застосуванням зброї. Травматичної. Марко не постраждав. Кілька чоловік поранені. На пошті в мене був лист від Віктора. Із коротким текстом.

«Я (він, вона, вони) прокинувся на світанку. Нагло витягнутою з-під ковдри шкірою пробіг дрож передчуття. Повітря було, як завжди в таких випадках, різке й холодне. Сіріло: сонце ще не зійшло, однак його обіцянка вже додавала крові в небо, вихоплюючи з пітьми стіни й асфальт. Кухонний ілюмінатор визирав просто в прямокутник „хрущовського“ дворика — наче тюремного, що викликає клаустрофобію. Єдиний вихід (також прямокутником) зяяв угорі, поміж дахами, і туди був спрямований погляд почервонілих від безтями та довгого очікування ранку очей. Судини полускалися від кави та цигарок. Криваві прокаринки віддзеркалювали хмари на волі й віддертий тиньк, із-під якого сіріли квадратики цегли…

Зібратися не вартувало нічого — закинути ще кілька консервних бляшанок у рюкзак; перевірити, чи добре складений намет, одягти джинси, сорочку, жилетку. Присісти на кілька хвилин, відчути від нетерплячки та лячного очікування підхід калу до ануса, випорожнитися, зайняти кілька зайвих хвилин сигаретами й ще однією зайвою кавою. Нарешті встати, відчинити кватирку, пожбурити недопалок кудись у двір, на голови двірників, вдихнути на повні легені справжнього повітря, усміхнутися до себе та вийти…

Зберемося на майдані, під ратушею. Кілька чоловік уже віддавна сидітиме на камінних огорожах ще чорних від вчорашнього дощу клумб. Усі ми схожі на звичайних туристів; лише ця подорож — назавжди, як стрибок без парашута. Вітер нервово шарпає фану на шпилі, вікна навколишніх будинків, посопуючи, сплять. Патруль, очолюваний гостроносим псом, позирає на нас недоброзичливо, певно, попереджений заздалегідь. Очі, затінені козирками кашкетів, так само червоні від неспання. Вони випромінюють флюїди злості.

Час ще не настав, але дехто не витримує та починає розмотувати транспаранти. Доводиться на ходу змінювати план і завчасно ставити намети. Пес раптом загавкав, патруль знову наблизився…»

Ще через день я прочитав нове повідомлення про події звідти. На завод повернулося законне керівництво, писала преса. Було фото всміхненого Марка. «Перемога», — казав під іншим фото профспілковий лідер. У третій статті про це я раптом прочитав, що «від травм, отриманих під час сутичок із міліцією, у лікарні помер журналіст Віктор…, лауреат премії Гонгадзе. Губернатор уже висловив жаль і звернувся до міліції з вимогою…»

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Жах на вулиці В’язнів»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Жах на вулиці В’язнів» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Жах на вулиці В’язнів»

Обсуждение, отзывы о книге «Жах на вулиці В’язнів» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x