Олег Криштопа - Жах на вулиці В’язнів

— Ну що це за одяг, що це за старі м’яті костюми?

Якось він, медитуючи над шостим чи сьомим горням чефіру з горілкою, випаде з вікна: велика червона куля сонця перекинеться кудись за спину й одразу ж вибухне звідти в очі; кістка з правого стегна вилізе йому через живіт десь біля апендикса, й за 13 годин він помре від втрати крові, майже до кінця перебуваючи при тямі й нестерпно страждаючи…

Степана неймовірно дратував легкий хаос, що супроводжував кожен Томин порух. Він був педант і не терпів неохайності. Тому уникав кухні, де на одній із тумб завжди товклися якісь баняки, кришки, немиті тарілки й інше начиння. Крихти хліба на столі доводили його мало не до сказу, і він ошаленіло кидався до них із ганчіркою, спопеляючи потім господиню свого дому поглядом…

Усі його документи, бодай то будуть папірці з незначними записами, кожна дрібничка побуту мусили бути систематизовані й упорядковані. Це ж стосувалося людей, вчинків і подій. На його робочому столі панувала взірцева чистота, яка спростовувала всі твердження про розхристаність і недбальство творчих людей. Перекидний календар обов’язково був ще звечора перегорнутий на наступне число й очікував ранку, сперіщений чіткими короткими нотатками. Степан ретельно вів щоденник, але виключно діловий, а не для того, щоб записувати туди всі свої душевні зрухи чи інші бздури. Він майже одразу привчив Тому до того, що якість кантів на його штанях — основа його прихильності до неї протягом усього дня. А от погано випрасувана сорочка — навпаки — могла призвести до непередбачуваних наслідків.

Як виняток, Степан міг дозволити собі певну невпорядкованість думок і відчуттів, але лише коли був п’яний. Мабуть, і пив він якраз тому, що хотів відчути цю легку невагомість, оманливо близьку нереальність реальності. Сп’яніння дозволяло йому уявляти собі можливість здійснення будь-яких раптових задумів. Усі попередні плани, занесені в нотатники дрібним рівним почерком, руйнувалися, натомість виникало раптове божевілля, зреалізувати яке кортілось, наче оволодіти жінкою після кількарічної паузи, проте він зусиллям волі, зціпивши зуби, стримував себе, тішачись із самої думки про необмеженість своїх вчинкових ресурсів.

Запій не був для нього характерним, швидше це свідчило про зсув, аномальний стан, безладну втечу, капітуляцію перед дійсністю. Він не визнавав її, ховав голову в плечі, по-страусиному занурював шию в асфальт, а мозок задурював етиловими міазмами.

Якби йому забаглося розпусти, звичка до звички в коханні не дала б йому жодного шансу на плотську втіху. Його педантичність у статевому житті, про яку вже згадувалося, — це була якась покута, кара за розміреність і спланованість існування. Він не приносив жодної насолоди жінкам, і сам не одержував її. Над його випадком могли б поламати голову не один десяток психоаналітиків, але навіщо перейматися несуттєвим?..

— Ти шо собі позволяєш, казьол?! — кричав на нього, щільно причинивши за собою двері вітальні Шура, однак голос його проривав папір стін і звуки впиналися в затулені колінами вуха Томи. — Ти, бухарік поганий, алкаш йобаний!!! Тебе підшити мало, закопати, здати анонімним алкоголікам, підар! Блядь!!! Сука!!! — У розпачі, що межував із божевіллям, Шура вхопив зі столу якусь кічову амфору й пожбурив нею в зсутуленого від страху Стьопу, що забився вглиб розкішного фотелю.

Той незграбно підставив руки, затуляючи обличчя, і, на його щастя, ваза лише ковзнула долонею, відскочила від бильця крісла й із тріском розлетілася на друзки, упавши на підлогу.

— Ав-в-в! Ти шо, йобнувся?! — скрикнув Стьопа, розтираючи забиту руку.

— Сам ти йобнувся, придурок!!! — заверещав фальцетом Шура.

Тома сиділа в іншій кімнаті, обхопивши голову руками й принишкнувши, як миша під віником.

— Ти якого хріна не отвічаєш, коли до тебе на мобілку дзвонять? Якого хріна я її тобі вощє купив, казьол?! А?! Ну, ти!!! Чо’ вилупився?! Не помниш?! Бухати нада меньше! Ти шо, пацан, думаєш, шо тут тобі ігри?! Ето сєрьйозно, парінь, всьо дуже-дуже серйозно… Ніхто з нами не буде ігратися. Виїбуть і викинуть на хуй! Жити надоїло? За бабки треба платити чимось другим, роботою, напрімєр. Ніхто тебе не буде годувати за красівиє глазки…

Шура видихнув, обтер піт із чола й навіть усміхнувся.

— Я ж не то, шоб тобі зла хотів. Просто на мене самого нависають. Результати хрінові, прямо скажемо. Твої пацани работають по-мудацьки, від їхніх матеріалів кортить голосувати за Мирона, а не за нашого кандідата. Єдина класна штука була з перевищенням скорості, але ж хто це всьо організував? А, паря?