Эльфрида Елинек - Коханки

Мати влаштовує свої хворі кісточки у м'якому кріслі й час від часу здригається, немов мисливський собака, що чекає, коли ж нарешті пролунає заклик, команда або наказ, але так цього й не дочекається.

Жахливі хрипи, кашель і задишку немов вітром здуло. Запала тиша.

У кухні більше ані звуку.

Отож, відправивши тлінні останки астматика на вічний спокій, мати Еріха відчула раптом порожнечу навколо себе.

З диким шалом мати заглибилась у справи, пов’язані з підготовкою до поховання, наче хотіла ще раз спрямувати всі свої зусилля до однієї, справжньої мети — на службу астматикові. Аж ось тепер усе скінчилось, і так тихо навколо.

Жива, щоправда, стара бабуся, що колись давно відправила в люди дочку, коли тій не було й чотирнадцяти, відправила її назустріч першому-ліпшому вийнятому прутневі у її житті. Мати мститься тепер бабці сторицею.

Сільський люд, у якого пам’ять коротка, давно забув, що й бабку свого часу, тільки-но їй виповнилося дванадцять, відправили в люди, а отже, і назустріч першому-ліпшому вийнятому прутневі. Сама бабка про це ще пам’ятає, але її ніхто вже давно не слухає.

Усе-таки краще дотинати власну матір, якщо вже не випадає бути в астматика прислугою, ніж узагалі нічого не робити. Луна в горах далеко розносить моторошні лайки й побажання здохнути скоріше.

Паулина тітка виникає в їхньому будинку під час одного із приступів плачу, що наздоганяє стареньку бабусю, доведену до сліз дочкою-вдовицею, що втратила астматика. Ми пам’ятаємо, що тітка поклала визволити Еріха з пут рідного дому й приліпити до Паули. Вона говорить, що, мов, малюсінькому дитяткові доведеться рости без батька, і хіба мало того, що власні діти Еріхової матері виросли без батьків? Дитині-бо потрібен батько, так само як і мати. Дитині потрібна й тверда рука, і м’яка рука, материнська. Дитині потрібні батьки, і не порізно, а разом. Адже так дитині краще.

Усім ясно, що Паула вчинила по-свинськи й устругнула дурницю, але ж вона зовсім ще молоденька. Але ж Еріхова мати теж була колись молоденькою. А Паула в майбутньому не поводитиметься як свиня, а триматиметься пристойно.

Та й на Еріху частина провини лежить, адже в цій справі завжди двоє беруть участь, хоча чоловікові важче себе контролювати і йому мало чого можна закинути. Але ж чоловік сам проб’є собі в житті дорогу, а жінка, Паула тобто, хіба проб’є собі дорогу одна, та ще й з дитиною! Знову ж їй потрібна сильна чоловіча рука, рука Еріха: де поправити, а де й ударити.

І дитині потрібний тато, потрібен Еріх.

— Хтозна, може, дитина й не від Еріха, — похмуро зауважує мати, яку розпирає від люті. — Якщо вже дівка з одним лягла, то й з іншими буде без зупину. Звідки знати, може, дитина й не від мого Еріха, звідки знати.

За цією такою звичною образою йде звичне мовчання. Образа, адресована Паулі, краєчком зачіпає й ні в чому не повинну міську тітку.

Вона про себе присягається, що відважить Паулі за це гарного ляпаса.

І все-таки незабаром задзвонять весільні дзвони!

Незабаром задзвонять весільні дзвони! Дзень-брень, дзень-брень.

Еріхова мати як і раніше тримає оборону, але там, де колись піднімалася товста бетонна стіна (астматик!), раптом виявилася м'яка, немов масло, податлива перешкода. Від нової ситуації, з якою в цьому віці важко впоратися, матері світ вернеться.

Раптом навколо неї збираються прохачі, раптом їй самій доводиться приймати рішення, раптово вона піднеслася над тими, хто тепер залежить від її волі. Через це звиклій до дисципліни жінці аж дур голови береться.

Їй-бо вже довелося хильнути біди.

Чоловік у неї вмер, і хто ж тепер поруч залишиться?

Ані душі.

Мати каже, що їй нелегко розлучитися із сином. Потрібно бути сильною людиною, щоб таке пережити. Мати — людина сильна, вона хоч і виглядає як ходячий кістяк, але спокійно донесе два важких залізних цебра з теплим пійлом для худоби.

Той, хто зміг би витримати спілкування з астматиком бодай наполовину менше, ніж вона, той — людина сильна.

Кого ж їй тепер ненавидіти, коли будинок спорожніє? Відповідь проста. Залишається старенька бабця, яку можна ненавидіти з ранку до ночі і яка адже тепер уже прабабою стала.

Отже, вся ненависть дістанеться прабабі!

Увімкнути прожектори!

Міська тітка зовсім по-міському просить Еріхову матір не руйнувати щастя двох юних серць. Тітка вільно володіє сентиментальним жаргоном журнальних оповіданнячок про кохання.

— Скажи «так», хай природа вступить у свої права, хай події йдуть своїм звичаєм, а все решта додасться, — ось як вона висловлюється.