Эльфрида Елинек - Коханки

Ну й Еріх, хоч мале, та вузлувате!

О десятій вечора з’являється Паула. У залі між столиків іде майбутня мати.

Її поява супроводжується кепкуванням, тупотом, свистом і оплесками. Зараз почнеться смішне!

Глядачі востаннє б’ються об заклад. Паула тепер — залежаний товар, пересортиця. Вона втратила свою ринкову вартість.

Паула виставляє на загальний огляд наслідки своєї провини, за яку їй розплачуватися. Паула голосно декламує заучений напам’ять текст. Вона повторює, що Еріху час додому, вже пізно, а завтра йому рано вставати на роботу, що її не сьогодні-завтра заберуть у пологовий будинок і в неї буде дитина, що вона і її ще не народжене дитя чекають Еріха. Хай їм і доведеться чекати ще довго. Однаково.

Твоя дружина й твоя дитина чекають тебе, Еріх, чекають тебе й благають: дай їм своє прізвище, Еріх.

Але Еріх зараз не може навіть згадати, як його звуть. Паула й цього разу прийшла у свинячий голос.

Усі вважають, що вже якщо Еріху й випаде піддатися на умовляння, то не раніше, ніж з’явиться дитина. Знижена в ціні Паула тоді зовсім втратить яку-небудь ціну.

Якщо одну людину так знецінити, інші відразу трошки виростають у ціні. Приниження, які судилися Паулі, компенсують цим людям їхні власні, іноді ще жахливіші приниження.

Кожен раптом знову відчув себе людиною у порівнянні з нікчемою Паулою.

Ми зібралися сьогодні тут, щоб зважити й оцінити спроби Паули затягти Еріха додому. Судді піднімають нагору таблички з оцінками.

Паула накидається на Еріха, вживаючи нелюдських зусиль, аби завести додому це п’яне тіло, з якого от-от поллється все назовні. Паула тягне Еріха до себе. Руки Еріха то вириваються з рук Паули і, як розтягнута ґума, знову вдаряються об його тіло, то щосили падають на Паулу. Глядачі навколо аж боки рвуть, сміючись.

Паула впевнена, що має на Еріха усі права.

У залі сперте повітря від диму, пивних випарів, пітних тіл і непристойних жартів.

Вагітна Паула, якій незабаром виповниться шістнадцять, напружує всі м’язи, немов тягловий кінь, і піднімає п’яного Еріха зі стільця, але далеко зайти зі своєю солодкою ношею їй не вдається.

Друзі-дроворуби об’єднаними зусиллями виривають дорогоцінну здобич з рук Паули.

Що може зробити одна Паула проти спільних зусиль цих володарів лісу? Паула програла, вона випускає Еріха з рук. Лихо не без добра: Паулі пощастило, що ніхто не затопив їй кулаком у живіт і не завдав травми зародкові.

Паулина мати не мала б нічого проти, якби таке мало місце. Найвдаліше рішення проблеми, вважає вона, — це виливок або мертвонароджена дитина.

Жаль, але пройшло занадто багато часу, хай там як, але дитина виживе.

Отже, Еріха знову саджають за стіл. Він так і не зрозумів, що з ним відбувалося. Паула, обтяжена своїм материнським тягарем, тягнеться додому. Краще б на неї ліг тяжким вантажем Еріх, а дитина би зникла. На вулиці темно, і Паула не раз спотикається й падає. А проте, маля в її утробі всі ці смертельні номери не вбивають.

Хлипаючи і ревучи, Паула плететься додому, на боковеньку; дитина в її утробі тягне Паулу туди, де її домівка. Низько опустивши голову, немов мисливський собака, що нюшить дичину, Паула дістається домівки, від якої на Паулу не віє домашнім комфортом.

Паула лягає в постіль, закинувши руки за голову. Незабаром ці руки триматимуть дитя, а ця голова схилиться над ним. Паула сподівається, що народиться хлопчик, а не дівчинка.

Нехай це буде хлопчик, а не дівчинка, — сподівається Паула.

Наступного дня рано-вранці Паулу починають лякати майбутніми переймами, мов, страшенно болітиме.

Був би в Паули чоловік, її б не лякали, а втішали, панькали й заспокоювали.

Одного чудового дня, коли повітря особливо м’яке, Паулу відвозять у лікарню, і вона, як слід нап’явши жили, приводить дитя на світ Божий. Коли її везли на «швидкій», Паула вирішила про себе, що, коли буде хлопчик, назве його на честь батька Еріхом, а якщо буде дівчинка, дасть їй міське ім’я — Сюзанна.

Народилася дівчинка. Дочка на ймення Сюзанна.

Розчаровані батьки біля лікарняного ліжка Паули жовчно кидають, що Еріха через дочку точно не змусити женитися, якби син, була б хоч якась надія.

Але Паулина мати вже агуськає над дитятком: яке ж ловке немовля. Все село саме цього від Паулиної матері і очікує.

Сюзанна — позашлюбна дитина.

Паула — мати-одиначка.

Обидві вони — жінки.

У цьому їхнє щастя, але це накладає й зобов’язання поводитися як людина, а не як самиця.