Чак Паланик - Виправний день

Шаста знала, що хлопці сміються не тому, що це смішно, а тому, що бачать у тих курчатах самих себе.

Як ці підлітки можуть зосередитися на вивченні колажів на заняттях з мистецтва чи бальних танцях на фізвихованні, коли одним розчерком владного пера їхні життя скоро добіжать кінця?

Усі це знають. Їхній вісімнадцятий день народження стане смертним вироком.

Саме так політики завжди вирішували проблему з тягарем від надлишку чоловіків. Шаста сумувала через це, справді. Дуже сумувала. Ці крикливі качки´, укурки і задроти — всі вони ходячі мерці. Як тільки проголошення війни ратифікують, прощавайте, чоловіки-міленіали, привіт новому міцному патріархату.

Хлопці, які тягаються коридорами за Шастою, намагаючись зірвати бретельки її ліфчика і стріляючи обрáзами з сексуальним підтекстом, усі вони стоять на військовому обліку. Більшість із них відправлять на війну, де їх кулями зґвалтують солдати ворога.

Тож як тільки Шаста починала сердитися на їхні домагання, вона уявляла, як більшість із них скоро розчавлять під сухими дюнами разом з такою ж кількістю шалених і нікому не потрібних хлопців зі Сходу. Вона проглядатиме свою курсову, поки її однолітків-хлопців призиватимуть на службу. Їхні м’язи і прищі розтрощать гусениці танків, розірвуть на лементливі шматки міни, просто як закопаних живцем новонароджених молодих півників, єдиний злочин яких полягав у тому, що вони народилися не тієї статі.

Вона продовжить здобувати свій ступінь у сфері соціальних проблем, тільки починаючи довге заможне життя.

І не забуватиме носити квітку маку, пришпилену до лацкана, кожного Дня пам’яті загиблих.

Позаду неї хтось просичав:

— Шасто…

Вона обернулася, готова вичитати якогось нового залицяльника, але помилилася. То був Нік. Колишній хлопець. Нік, який кинув коледж у кінці першого семестру, стверджуючи, що йому не потрібні фізика і матаналіз для успішної майбутньої кар’єри розтрощеного скривавленого гарматного м’яса. Було приємно з ним побачитися.

Судячи з блідої напівусмішки на обличчі, він також був радий її бачити. Перш ніж ситуація встигла перетворитися на щось неприємне і романтичне, він запитав:

— Ти останнім часом не бачила Волтера?

Волт — це її теперішній хлопець. Він також кинув навчання. Працював у «Старбаксі», заробляв якісь гроші й намагався насолоджуватися цінною дещицею того життя, що йому залишилось. Ні, вона його не бачила. Не бачила від позавчора, коли він белькотів щось про народну змову й масові вбивства.

— По-перше, — сказав Нік, — якщо поліція запитуватиме, ти мене не бачила. — Він узяв її за руку і потягнув до порожнього службового приміщення під південними сходами коледжу. — Шасто, солоденька, нам треба поговорити, — потягнувся і прибрав дреди з її обличчя. — Чесно, я не зґвалтувати тебе тягну.

Шаста покірно пішла за ним.

Ґреґорі Пайперу подзвонили вдруге. Його агент був вельми схвильований. Роль, на яку він пробується, належить персонажеві на ім’я Талбот Рейнолдс. Вигаданий монарх, який у недалекому майбутньому керує утопічною державою воїнів і дівиць, Талбот існував понад корупцією. Персонаж безсмертний, своєрідний політичний святий. Головна роль у якомусь пілоті для телебачення на стадії досерійного виробництва.

Безумовно, проект звучав як повна херня. Ще один персонаж, вирізаний із суцільного картону. Пайпер зітхнув. Усе одно, це хоч якась можливість показати себе. Поторгувати обличчям. Він не знімався в жодній телерекламі й не озвучував анімації вже майже рік, тому серйозно просідав у можливості оплачувати своє недешеве житло.

Якщо доведеться, він віддасть кар’єру на поталу сумним незалежним виробництвам. Пілотам, яких канали ніколи не вибирають. Низько кланятиметься авторам кіно, які щойно закінчили навчання, щедро фондуються грошима з легалізації марихуани і не знають різниці між основним світлом і світлофільтром. Таким чином, йому постійно доводиметься переплановувати кожну сцену і давати поради оператору, вчити режисера, як уводити контрнаратив через розміщення головних акторів.

Сьогоднішня кастинг-команда була дещо гіршою навіть порівняно зі звичними стандартами голлівудських нездар. Чоловіки, які тиснули йому руку, дерли долоню своїми мозолями. Від них несло потом. Вони пили пиво в банках за складаним столиком і голосно сперечалися стосовно достоїнств кожного актора. Під нігтями в них виднілися серпики бруду, і жоден хірург ніколи не колов їм дермальний наповнювач і не розтягував шкіру, щоб стерти складки на неусміхнених, згорілих на сонці обличчях.