Чак Паланик - Виправний день

Телефон задзвонив на іншому кінці дроту, і Чарлі молився, щоб хтось підняв слухавку.

— Алло? — чоловічий голос.

— Тату? — відповів Чарлі.

— Чарлі? — запитав батько, а не в слухавку гукнув: — Люба, підійми іншу слухавку. Наш недоучка дзвонить!

Чарлі роздивився стоянку навколо. У слухавку запитав:

— Як швидко ви з мамою зможете дістатися до Канади?

Клацання, за ним — голос матері.

— Ти в Канаді?

— Ні, — заперечив Чарлі. — Вам із татом потрібно переїхати в Канаду, і якнайшвидше!

Батько гиготнув.

— У нас же велика війна наближається, це тобі треба від призову ухилятися!

Мама додала:

— Якби ти залишився в коледжі й сидів за книжками, Чарлі, тебе б не мали права призвати.

Чарлі не хотів сперечатися, але й розкривати карти також.

— Мамо, так було за В’єтнаму. Зараз усе по-іншому, — пальці знервовано пробіглися до кишені штанів, від кишені до телефону, і продовжували вкидати четвертак за четвертаком у щілину. Кожна монета падала зі дзвоном. Цей дзвін на фоні їхнів голосів не вгавав.

Він не міг цього сказати, але вони обоє в Списку. Навіть якщо він розповість їм усю ситуацію, вони побіжать у поліцію, де їх, найімовірніше, уб’ють за таке знання. Потім поліція чи хтось інший уб’є Чарлі за те, що розповів їм. Єдина надія для них — це залишити країну. Бо навіть якщо вони заховаються, залишаться вдома чи ще щось таке, хтось колись упіймає їх на мушку.

Чарлі намагався їх урезонити. Він запитав:

— Тату, якби в рятувальній шлюпці опинилися ми з тобою і мій син, а я міг би врятувати лише одного з вас, кого мені варто було б урятувати, як ти думаєш?

Мама хапнула повітря:

— Чарлі! У тебе є син? — голос звучав одночасно шоковано і радісно.

— Теоретично, мамо, — відповів він. — То я маю врятувати тебе чи свою дитину?

Чарлі знав, бійня, що наближається, підніме його і всіх його нащадків до рівня королівської родини. Але в ній також уб’ють його батьків. Головоломка. Вони — професори в неповному коледжі [100] Junior college — вищий навчальний заклад, де студентів навчають певної професії, що потребує кваліфікації, або готують до навчання в іншому коледжі із серйознішим академічним матеріалом. , трохи займаються політикою в межах міста й округу, мають десятки причин на те, щоб люди бажали їм смерті. Та все одно, це його мама і тато. Важко зважувати любов до них із любов’ю, яку він колись відчуватиме до своїх майбутніх синів і внуків. Любов до батьків суперечлива. Любов до ненароджених синів — безумовна.

— Добре, — він підійшов до проблеми з іншого боку, — якщо мене заберуть в армію, ви хочете, щоб я вбивав людей?

Без жодних вагань батько відповів:

— Щоб урятувати нашу державу, так.

Дзвіночок усе бамкав і бамкав.

Годуючи телефон четвертаками, Чарлі запитав:

— А якщо я загину?

Мама вигукнула:

— Боже збав!

Черговий четвертак, черговий дзвоник.

Чарлі запитав:

— То якщо йдеться про порятунок нашої країни, ви б хотіли, щоб я вбивав чиїхось батьків?

Пальці пітніли всередині рукавички, рука перенеслася до кишені, але виявилося, що та порожня. У нього закінчилися четвертаки. Дзвоники припинилися.

Після паузи батько відповів:

— Так, якщо в цьому полягає твоя місія.

Задля уточнення Чарлі перепитав:

— Ви б хотіли, щоб я вбив чиїхось маму й тата?

— Що це за звук? — запитала мама. — Ти що, плачеш?

Так, він плакав. Чарлі плакав. Він шморгав носом, а сльози стікали по щоках.

Батько запитав:

— Справа в наркотиках? Чарлі, синочку, ти під чимось?

Перед тим як їх перервало, Чарлі вичавив із себе:

— Я люблю вас.

Батько запитав:

— Тоді до чого це рюмсання?

Зв’язок обірвався.

Ґреґорі Пайпер дивився телевізор, очікуючи остаточного рішення щодо його прослуховування. Телебачення краще за Інтернет. Якщо він натрапляв на себе по телевізору, це відбувалося випадково і досі могло викликати приємне хвилювання й викид ендорфінів у кров. Сидячи в Інтернеті, було надто легко відшукати себе і решту життя дивитися відео із собою й уважно розглядати власне зображення. Надто нагадує «Бульвар Сансет» [101] Sunset Boulevard (1950) — фільм-нуар американського режисера Біллі Вайлдера щодо забутих «зірок» Голлівуда. . В Інтернеті людина може провести все життя у самозакоханому поклонінні самому собі.

Сидячи на дивані, він роздумував про готівку. Ті десять тисяч доларів. Міркував, варто згадувати їх у розмові з агентом чи ні. Рука стиснула пульт, який перемикав канали з одного на інший. На одному з’явився актор Джон Вейн [102] John Wayne (1907–1979) — американський актор, відомий ролями у вестернах. Мав прізвисько «Герцог». Описаної реклами з його участю насправді не існує. Натомість з його обличчям посмертно зняли рекламний ролик пива Coors . , неквапно підійшов до центру білого простору і зазирнув у камеру своїм відмінним лютим виразом. Очевидно, що цей епізод за допомогою цифрових технологій дістали з якогось класичного кіно і вставили в новий контекст. Герцог зірвав капелюх «Стетсон» і вгатив ним по запилених штанинах своїх ковбойських чапів.