Жиль Легардинье - Остерігайтеся котів

Рік поруч зі мною. Приємно бачити Сару такою щасливою. Години її депресій уже позаду. У пориві загальної радості я наважуюся взяти Ріка за руку. Він посміхається до мене. Я не помилилася. Мер вітає молоду пару. Оплески, спалахи фотокамер, вигуки радості і крик Жад: «Гірко!»

Біля виходу пожежники в уніформі утворюють почесний коридор для молодої пари. Софі йде за мною і шепоче:

— Думаю, Жад почала святкувати передчасно. Таке враження, що вона вже хильнула…

— Потрібно за нею наглянути. Скажи іншим.

Софі погоджується, нахиляється до мене й шепоче:

— Тепер я розумію, чому ти його ховаєш, твій Рік — красунчик!

Під час фотосесії перед входом до мерії гості знайомляться одне з одним. Кожен спілкується як може: жестами, посмішками, декількома завченими словами. Високий блондин заявив Маеліс, що в неї «гарний пейзаж». Багатообіцяюче.

Приємно спостерігати за радісними обличчями. Урешті, весілля — це єдина подія, на яку ми можемо зібрати тих, кого вважаємо частиною нашого життя. Поруч сім'я, друзі, колеги. Усі разом. Ви завжди можете мені заперечити, мовляв, ті ж самі йдуть і на похорони, але винуватець торжества не такий щасливий. А я вчиню, як Сара, — насолоджуватимуся святом.

Автомобільний кортеж супроводжує нас до «Бузкового Царства» — садиби, де відбуваються всі урочистості в окрузі. Сара зі Стівом нічого не роблять наполовину. У парку, біля підніжжя величної споруди, на розкішному газоні, оточеному високими деревами, було накрито столи, декоровані білими кульками. Просто неба, але доволі вишукано. Дорослі веселяться, у дітей теж свої розваги. Келихи наповнюються. Виголошують перший тост за молодят. Австралійці співають рідною мовою. Навіть володіючи англійською, важко сказати, чи це гімн, чи непристойна пісенька. Дві старші жінки розмовляють із товаришем Стіва, також пожежником. Вони стоять перед ним, як перед хмарочосом: змушені задирати голови, щоб подивитися на вершину. Щоразу лунають посмішки, тільки-но здоровань-австралієць намагається сказати щось французькою. Вони вчать його інших слів: «весілля», «замок», «мистецтво жити» і — достоту не знаю, навіщо, — «трусики».

Рік і я не відходимо одне від одного ні на крок. Не подумайте тільки, що це хтиве, нестримне бажання заволоділо нами. Ні. Ми поводимося, як два підлітки, трішки присоромлені, трішки зачаровані, і переконуємо себе, що на нас усі дивляться. Думаю, він цього не усвідомлює. Він спостерігає, привітно відповідає тим, хто до нього звертається. Надто багато незнайомих людей. Це вперше я бачу його таким вразливим. Усі вважають нас парою: оцінюють, підтримують, заохочують. Звертаються відразу до двох, а не до кожного окремо. Цікавляться, чи ми одружені або чи не хочемо взяти приклад із винуватців цього свята. Це вперше мене сприймають за офіційну подругу Ріка. Я хочу в це вірити, але в мене складається враження, що я чиню щось протизаконне.

Голос Сари лунає в гучномовці. Вона піднялася на сцену й тримає мікрофон, який приготували для виступу співака на цей вечір. Стів поруч із нею. Вони чудова пара. Граціозно змахнувши рукою, Сара показує на небо:

— Літо від нас іще не пішло. Я така щаслива вас усіх тут бачити: тата, маму, мого молодшого брата, сім’ю Стіва, а також його близьких, які подолали таку довгу дорогу сюди.

Оплески.

— Я також хочу сказати кілька слів моїм подругам, з якими мені пощастило розділити стільки приємних вечорів. Одружившись, я втрачу свій абонемент у наш дивовижний клуб, але сподіваюся, що ви дозволите мені відвідувати вас.

Оплески й вигуки.

— Я всім вам бажаю пережити таке саме щастя, яке ми відчуваємо сьогодні зі Стівом.

Вона така зворушлива. Стів бере мікрофон, виймає з кишені складений аркуш паперу:

— Добрий вечір. Я ще не дуже добре говорити французькою, але радий. Друг Сари допоміг мені написати цей текст. Я не дуже добре зрозуміти, але якщо казати щось не добре, то вибачте.

Він повертається до своєї дружини:

— Я вперше побачив тебе під час пожежі. Ти запалила вогонь у моєму серці. І я приїхав сюди, щоб бути поруч із тобою.

Я бачу, як у декого на очі навертаються сльози.

— Я тут для того, щоб зробити тобі дітей великим пожежним шлангом…

Сара вириває в нього аркуш, вираз її обличчя змінюється з блаженного на підозрілий. Вона злегка посміхається публіці, яка заходиться від сміху.

— Хто допомагав Стіву писати промову? Я хочу ім'я винного!

Коли Сара проводить розслідування, французький пожежник перекладає нареченому. Брат Сари, Френк, урешті зізнається під оплески публіки. Посміхаючись, Стів подає знак своїм співвітчизникам, які підхоплюють його й починають підкидати.