Жиль Легардинье - Остерігайтеся котів

Я сиджу навпроти Мортаня, який промовляє до мене свої завчені фрази. Вам відомий той стан, коли сніг засліплює очі? Це явище виникає, коли ви довго дивитеся на відбиті в кристаликах снігу промені сонця, аж поки в очах не потемніє. Тут, у його маленькому кабінеті, де ще зберігся запах блювотиння Жеральдін, у мене настає не сліпота, а глухота від тих нісенітниць, що він верзе. Я надто довго слухала, тож мої вуха більше не функціонують. Мої барабанні перетинки полопалися. Я дивлюся, як він жестикулює, посмішка на його обличчі змінюється несхвальними поглядами. Ворушить пальцями, як кандидат у президенти, якого показують по телевізору. Шкода, у нього волосинка стирчить з носа — і це все, що я бачу. Змащене гелем волосся, гарний одяг, куплений зі знижкою в Інтернеті, імітація дорогого годинника, — а тут увагу відвертає ця одна безглузда волосина.

Утім, я знаю, про що він зараз мені говорить: цей престижний і великий банк такий великодушний, бо дає мені місце роботи, тоді як я, відверто кажучи, за оцінкою «духу компанії» отримала нуль. Я навіть нікого з родини не привела до банку. Я не продала жодного банківського продукту своїм подружкам. Поганий дилер.

Не знаю, скільки часу сиджу перед ним, але це не важливо. У мене нестерпно болить рука. Цей нахаба навіть не поцікавився, що зі мною сталося. Грубіян. Жалюгідна комаха. Цього вечора ти будеш задоволений собою. Зможеш навіть зробити свою нікчемну доповідь перед шефом. Будеш панувати над своїм королівством. Ти зруйнував Жеральдін, а тепер узявся за мене. Нічого страшного. Переживу. А коли мені набридне, мій Рікардо прийде й розчавить твою брудну щурячу голову.

— Ви погоджуєтеся зі мною, Жулі?

«Мені начхати, я нічого не слухала».

Він наполягає:

— Обіцяєте над цим подумати? Це у ваших інтересах…

«Ще подивимося».

Я навіть не відповіла. Підвелася й покинула кабінет. Жеральдін чекала на мене:

— Ну? Як усе минуло? Ти довго була.

— Дуже добре. Він уважає мене геніальною і вирішив додати мені тридцять відсотків до зарплати.

Жеральдін застигла. Вона почервоніла, наче залпом випила чашку гарячого шоколаду, разом із ложкою. Коли ми говоримо, що хтось закипає, то маємо на увазі саме такий стан. У мене не було часу сказати, що я пожартувала. Вона побігла до Мортаня з криком. Думаю, навіть не постукала — тобто не у двері. Вона просто влетіла в кабінет. Звідти долинав несамовитий лемент. Схоже, що вона кинулася до нього просто через стіл, перевернувши все з ніг на голову. Мортань лише вигукнув:

— Та що з вами сталося?

Далі був дзвінкий ляпас — такого удару я раніше не чула. Удар лісоруба, яким можна завалити бика. Потім усе затихло. Жеральдін вийшла, трішки розпатлана, але умиротворена. У банку час зупинився. Цікаво, чи Мортань іще живий? Я не хотіла йти дивитися. Вважала за краще уявити його непритомним, з почервонілою щокою і перекошеною головою, розплющеного в кріслі, схожим на манекен для тестування безпеки дорожнього руху після удару на швидкості сто тридцять кілометрів на годину фурою, заповненою прасками. Уперше наше відділення було сповнене гармонії. Цього дня щось змінилося в банку — і в мені теж.

Я люблю ходити до Ксав'є. Уже й не пам’ятаю, коли востаннє в нього була. Його будинок суміжний із моїм, але атмосфера там зовсім інша. У нас — маленькі сходи, скромні квартири, а в нього — консьєржка, велике подвір’я з гаражами, за межами якого видно тополі сусіднього скверу. Ксав'є завжди тут жив, у квартирі його батьків. Коли він запізнювався до школи, то залізав на дахи гаражів, перетинав невеликий громадський сад і потрапляв прямісінько на шкільне подвір’я через отвір у паркані. Ми часто гралися разом. Наскільки я пам’ятаю, він був найміцнішим із нашої компанії. Порядний хлопець, без усяких там історій, такий собі «середнячок» у всьому, мав декілька подружок. Жив собі спокійно, аж до того, як його спіткала невдача з армією. Ми так і не дізналися причини. Він ніколи не розповідав про це. Проте всім відомо, що в нього «золоті руки». Якщо хтось із місцевих стикнувся з якоюсь поломкою або комусь потрібен майстер зі зварювання чи припаювання або експерт з питань металу чи мідних труб — звертаються саме до Ксав’є. У нього чудова робота на підприємстві промислової сантехніки. За чотири місяці він став бригадиром, але йому це було не до вподоби, бо він більше не торкався металу. Тож попросив повернути його на колишнє місце. Уночі він горбатиться на будівництві, а решту часу присвячує своєму дослідному зразку.