Жиль Легардинье - Остерігайтеся котів

Поклавши записку, я попрямувала до пекарні по круасан. Увійшовши, я відчула, що атмосфера була наелектризована, і це не через стареньку даму, яка купувала половину багета. Спочатку я припустила, що це через нову сутичку з Мохамедом.

— Як ваші справи сьогодні, мадам Бержеро?

— Важко сказати, Жулі. Просто день такий.

— Що сталося?

Треба зав’язувати із цими запитаннями. Щоразу знаю, що мені це рогом вилізе, але не можу стриматися. Мама говорить, що я занадто переймаюся іншими.

— Люба моя Жулі, тільки-но я дала відсіч зазіханням Мохамеда на мою територію, як Ванесса повідомляє про своє звільнення.

Двері підсобки відчиняє продавчиня, геть заплакана.

— Круасан для мадмуазель Турнель, будь ласка, — суворо говорить їй власниця.

Ванесса схлипує. Якщо вона ще трохи нахилиться, то сльози закапають на мій круасан. Наче зі споду душі, вона кидає:

— Я вагітна, і Максим не хоче, щоб я працювала.

І все починається знову. Мені потрібно щось сказати, щоб залагодити ситуацію. Я радо заявляю:

— Та це ж чудово!

Нащо я це сказала? Мадам Бержеро мене не так часто сварила. Востаннє, коли мені було вісім років і я забула сказати їй «до побачення», виходячи з крамниці. Цього ранку не слід було її дражнити. Як можна було сказати: «Це чудово!..» Вона скинула руки й зайшлася у звинуваченнях:

— Не в цьому річ! Я витратила два роки, щоб її навчити. Місяцями я виконувала роботу за двох, щоб у неї був час пристосуватися. Нарешті вона чогось досягла і раптом іде від мене! Через три тижні діти йдуть до школи… що мені робити?

Ванесса тремтить і кидає на мене розпачливі погляди. З іншого боку, щось у її погляді виказує полегшення від того, що власниця кричить на когось іншого. Я прийняла на себе весь шквал емоцій і, виходячи, не забула сказати «до побачення».

Коли я прийшла в офіс, то зрозуміла, що доля й надалі грає зі мною. Я відразу помітила, що з Жеральдін щось не так. Кудись подівся її звичний дивакуватий погляд. Я зайняла своє робоче місце, і вона одразу ж наблизилася до мене, удаючи, що шукає щось у шафі з чековими книжками.

— Жулі…

— Щось сталося?

— Не повертайся. Він спостерігає за нами, — прошепотіла вона, непомітно показуючи на камери, прилаштовані в кожному кутку на стелі.

Я вдала, що пишу. І навіть робила це старанно. Мені це навіть сподобалося — я завжди мріяла грати в якомусь детективному фільмі. Я буду агентом ЖТ — Жулі Турнель, або Жагуча Трудівниця, — шпигунка, а в Жеральдін буде місія передавати мені секретні, життєво необхідні документи, щоб урятувати світ. Вона буде агентом ЖД — Жеральдін Дагоен, або Жвава Дурепа, — вона ховатиме мікрофільми, але не в бюстгальтері, тому що вона його ніколи не носить, і не в трусиках, тому що навіть агент-початківець знає, що так можна травмуватися. Точно, я знаю. Вона сховає їх в одній зі своїх жахливих каблучок.

— У тебе засмучений вигляд, Жеральдін…

Вона шмигнула носом. Зараз заплаче. Небезпека, яка нависла над землею, така жахлива? Це друга молода жінка, що плаче цього ранку, тут точно йдеться про змову…

— Ти вагітна? — питаю.

— Звідки ти взяла? Ти ж добре знаєш, що я самотня вже два тижні…

— Це тому ти в такому стані?

— Ні. Учора ввечері Мортань улаштував мені проміжну оціночну співбесіду.

— Уже?

— Він вирішив трішки випередити події. Я була першою. Послухати його, так я нездара. Нічого не роблю як слід. Він мене знищив, змішав із багном. Мені настільки стало зле, що я виблювала.

Хай їм грець, цим камерам, я повертаюся. Жеральдін має пригнічений вигляд. Беру її за руку.

— Ти ж знаєш, який він. Він так не вважає. У нього просто така посада. Не бери близько до серця…

— Я ненавиджу його.

— Усі його ненавидять. Його мама втекла в Індію, щоб більше його не бачити.

— Справді?

— Ні, Жеральдін, я жартую.

— Добре, що в тебе веселий настрій. Він сказав, що сьогодні вранці твоя черга. Диви, он, виходить із кабінету…

Нас приймають за дурнів… метод батога і пряника. Щороку мільйони з нас беруть участь у великому цирку — щорічних співбесідах. «Неофіційна зустріч для вільного обміну думками з приводу роботи кожного працівника, щоб оптимізувати діяльність підприємства в цілому шляхом розвитку персоналу». Лишень подумайте! Той, хто проходив через це, знає, яка безодня відділяє цю зворушливу програму від реальності.

Найчастіше один або два нижчі керівники пояснюють вам, чому, «незважаючи на ваші беззаперечні зусилля», ви не отримаєте надбавки до зарплати. Якщо ви наполягаєте, аргументуєте, «неофіційна й невимушена» зустріч перетворюється на допит інквізиції. Вони готові на все, аби виправдати свої рішення. Десятки разів мені доводилося втішати принижених колег. Мерзенно посміхаючись, нехтуючи вашою гідністю, вам дають урок. Урешті, це лише спосіб виправдати той факт, що вам немає сенсу претендувати на шматок пирога, якого ділять інші. Вони думають, що після цього ще можна мати апетит…