Жиль Легардинье - Остерігайтеся котів

Я, звичайно, можу вщент розкритикувати захоплення цими технологіями, але цього разу вони допоможуть мені зустрітися з Ріком. Ідея була простою: заховати ноутбук і ридати через поломку стаціонарного комп’ютера. Ось чому в мене в руках викрутка і я намагаюся зняти задню панель системного блоку.

Я ніколи не бачила нутрощів комп’ютера. Усі ці пластини з незрозумілими мікродеталями… Справжній лабіринт електронів. Усе надзвичайно компактно складено, заповнено маленькими штучками, спаяними одна з одною. Моя невинна жертва ховається серед них. Я вагаюся, оцінюю, вираховую й вибираю маленький видовжений кружечок, затиснений біля мікропроцесора і прикріплений червоними та оранжевими кільцями. Обережно я просовую викрутку під нього та трішечки піднімаю його. Він довго не опирається. Одна з припаяних ніжок відвалюється. Перемога! Тепер так, як це зробила би відома шпигунка ЖТ, я все ретельно закріплю, а потім витру відбитки пальців. І, якщо ще не буде надто пізно, то вибухну демонічним сміхом на всю мою двокімнатну квартиру.

Мені знадобилося понад годину, щоб усе закрити. Я безглуздо переплутала всі гвинти, а один із них просто десь закотився. Поза сумнівом, друг однієї з тих складових, яку я щойно пошкодила, хотів змусити заплатити мене за злочин. Я ледве знайшла його. Потім перейшла до другої фази мого диявольського плану: навести лад у квартирі, щоб Ріку тут сподобалося.

Я не часто приймаю гостей, і зазвичай це друзі, які не дуже схиблені на чистоті. Навіть якщо я все вичистила після від’їзду Дідьє, то генеральне прибирання востаннє робила ще в травні, перед приїздом моїх батьків. Дивно, скільки бруду назбиралося за три місяці. Після прибирання личило б попрацювати над декором. Тут було над чим подумати. Я залишила фотографії з моїх подорожей на стіні, але сховала плюшевого ведмедика. Його звати Туфуфу. Я поцілувала його, перепросила за те, що він проведе суботу в шухляді з білизною. Поскладала весь посуд.

Я ще раз проходжаю по квартирі та намагаюся оцінити все з чоловічої точки зору. Що Рік дізнається про мене, побачивши, як я живу? Я викладаю на видне місце диски з джазовою музикою і ховаю з «Аббою». На місце програми телепередач кладу книжку «Грона гніву». Думаю, що навіть у Білому домі не так заповзято готуються до прийому гостей. Протерла дві медалі з плавання, які виграла в шостому класі. Позабирала всі книжки, у яких ідеться про схуднення, і на видне місце поставила кулінарні рецепти. Мама каже, що чоловіки цінують жінок, які вміють готувати. У ванній — хоча не знаю, що він може там робити, — я прибрала з полички половину всіх засобів. Коли завершила, то поглянула на квартиру й подумала, що хотіла би познайомитися з тою дівчиною, яка тут мешкає. У мене ще не було так чисто і прибрано. Зараз декілька хвилин по другій ночі. Я виснажена і щаслива водночас. У мене таке враження, наче я провела вечір із ним. Уже кілька місяців я ні для кого не робила нічого серйозного. Раптом повертаюся до реальності, і мені стає соромно: те, що я роблю для Ріка цього вечора, — це брехлива мізансцена, щоб привернути його увагу. Я страшна брехуха, але мені байдуже: завтра він буде тут.

Ранок минув надзвичайно швидко. Зазвичай у суботу багато роботи, але сьогодні — мабуть, через літню атмосферу і стан моєї душі — усе відбувається легко. Мортаня не було «з особистих причин»; радісна Жеральдін керувала відділенням. Мені вдалося піти на чверть години раніше, і я, окрилена, дісталася додому, щоб здійснити свій підступний задум.

Піднімаючись сходами, я поправила блузку. Глибоко вдихнула, потім постукала до Ріка. Почувся шум, і він майже відразу відчинив.

— Доброго дня, перепрошую, що турбую…

— …Ми забули обмінятися номерами.

— Справді! Але я також хотіла б дізнатися, чи ви можете мені допомогти. Мені дуже незручно завдавати вам клопоту своїм проханням, але в мене зламався комп'ютер, до понеділка мушу підготувати презентацію. Ви б не могли…

— Ви хочете, щоб я подивився? Без проблем. Вас улаштує зараз?

«Жулі, тобі має бути соромно надуживати привітністю цього хлопця. Злочин не веде до добра. На чужому горі щастя не збудуєш. Усе таємне рано чи пізно виходить на поверхню».

— Мені б не хотілося зловживати вашою добротою.

— Не переймайтеся. Я візьму ключі й прийду.

Він зник і одразу ж повернувся, зі зв'язкою в руці. Я поцікавилася:

— Вам не потрібні жодні інструменти?

Я злякалася, що припустилася помилки. Як я можу знати, що йому доведеться щось розбирати? Агент ЖТ, мабуть, викрив себе…