Жозе Сарамаго - Прозріння

Він прикинув, скільки часу йому знадобиться, щоб добутися до військового поста північ-шість, і майже подякував своєму кошмару за те, що він його розбудив. Він піднявся з великими зусиллями, голова здавалася налитою свинцем, ноги здавалися важчими, ніж голова, й, тягнучи ноги, він поплентав до ванної. Вийшов звідти через двадцять хвилин, трохи освіжілий після душу, готовий працювати. Одягнув чисту сорочку, закінчив одягатися. На ньому буде синя сорочка в білу крапочку, подумав він і пішов на кухню, щоб підігріти каву, яку зварив учора. Інспектор і агент, певно, ще спали, принаймні не подавали жодних сигналів про себе. Він неохоче з’їв грінку, потім надкусив другу, після чого повернувся до ванної, щоб почистити зуби. Увійшов до кімнати, поклав у конверт середнього розміру фотографію, а також список прізвищ та адрес, спочатку скопіювавши його на інший аркуш паперу, й коли перетинав вітальню, почув голоси в тій частині будинку, де спали підлеглі. Він не став їх чекати й не постукав у їхні двері. Швидко написав, Мусив вийти раніше, заберу автомобіль, стежте за підозрюваними, як я вам наказав, зосередьте увагу на жінках, на старому з пов’язкою на оці й на суб’єктові, що написав листа, пообідайте, якщо зможете, я повернуся сюди пополудні, сподіваюся на результати. Чіткі накази, точні.інформації, якби й усе інше в суворому житті комісара поліції було таким. Він вийшов із приміщень провіденційного страхового товариства, спустився в гараж. Охоронець уже був там, вони привіталися, й комісар запитав себе, чи цей чоловік тут і спить. Схоже, в цьому гаражі не існує розпорядок дня. Було майже пів на дев’яту, Маю час, подумав він, доберуся туди менш як за півгодини, зрештою, я не повинен з’явитися там перший, альбатрос дуже ясно, дуже чітко дав мені зрозуміти, що той чоловік чекатиме мене там із дев’ятої години, тому я можу прибути туди пізніше на хвилину, дві або три, або на півдня, якщо мені так заманеться. Він знав, що так не може бути, він лише мусив з’явитися там трохи пізніше, аніж чоловік, із яким він мав зустрітися, Можливо, начальство так вирішило тому, що солдати охорони на посту північ-шість почнуть нервувати, побачивши чоловіка, який стовбичив би за лінією поділу, подумав він, прискорюючи автомобіль, щоб піднятися на рампу. Вранці в понеділок рух був обмежений, і комісар не затримався навіть на двадцять хвилин, щоб доїхати до північної лінії кордону. Але де, в біса, має бути пост північ-шість, несподівано запитав він себе вголос. Очевидно, він розташований на півночі, але де має бути номер шостий. Міністр назвав пост північ-шість із найприроднішим виглядом, ніби йшлося про відомий пам’ятник у місті або про станцію метро, яку зруйнувала бомба, тобто про місця відомі, які повинні знати всі жителі міста, а він, по своїй дурості, не здогадався запитати, А де він розташований, цей пост, альбатросе. В одну мить кількість піску в пісковому годиннику стала значно меншою, ніж була раніше, дрібні піщинки швидко посипалися крізь отвір, кожна з них прагнула прослизнути там раніше від інших, адже час дуже схожий на людей, бувають випадки, коли ти ледве тягнеш ноги, а іншими разами мчиш, наче олень, і стрибаєш, немов дикий цап, що, власне, нічого істотного не означає, бо гепард або плямиста пантера бігає найшвидше серед тварин, але нікому ніколи не спало на думку сказати про когось, Він бігає і стрибає, наче гепард, мабуть, тому, що перше порівняння прийшло до нас із престижних часів раннього середньовіччя, коли лицарі їздили верхи, але ніхто з них ніколи не бачив, як бігає гепард, і навіть не знав про його існування. Мови відзначаються консервативністю, вони не розлучаються з архівами й не терплять осучаснення. Комісар зупинив машину, розгорнув мапу міста на кермі і з тривогою став, шукати місце на північній периферії столиці, яке можна було б назвати північ-шість. Його було б досить легко розташувати на мапі столиці, якби вона мала форму ромба й була вписана в паралелограм, який, за словами альбатроса, обмежував би простір його довіри, але обриси міста на його мапі були нерегулярними, й у крайніх точках, з одного боку та з протилежного. Годі збагнути, чи це північ чи вже схід або захід. Комісар подивився на годинник і відчув себе наляканим, наче агент другого класу, що чекає на догану від свого начальника. Йому вже не пощастить прибути вчасно, це неможливо. Він зробив над собою зусилля, щоб заспокоїтися й поміркувати. Згадав про логіку. Та коли людськими вчинками керує логіка, вона наказує, щоб пости нумерувалися від західного краю північного сектора слідом за рухом стрілок годинника, рух піщинок у пісковому годиннику в цьому випадку не допоможе. Хай там як, а логіка керує людськими вчинками, хоч іноді й нелегко відповісти на якесь запитання, але завжди краще мати одне весло, аніж не мати жодного, крім того, очевидно, що пришвартований корабель не може відпливти від пристані, тому комісар поставив хрестик там, де, як йому здалося, має бути пост північ-шість, і зрушив автомобіль із місця. Позаяк машин на вулицях майже не було, а поліціантів — тим більше, спокуса не звертати уваги на червоні семафори була великою, й комісар від неї не втримався. Він не їхав, а летів, майже не відриваючи ногу від акселератора, машину заносило на поворотах, як у тих акробатів керма, котрі у фільмах утікають від переслідування, примушуючи глядачів нервово соватися у своїх кріслах. Ніколи ще комісар не вів машину в такий спосіб, ніколи більше й не вестиме. Коли вже по дев’ятій годині він нарешті під’їхав до посту північ-шість, солдат, який вийшов довідатися, чого хоче цей збуджений автомобіліст, сказав йому, що це пост північ-п’ять. Комісар вилаявся, розвернув машину, але вчасно спохопився й запитав, у який бік йому треба їхати, щоб добутися до поста північ-шість. Солдат показав йому рукою на схід і, щоб не залишалося сумнівів, коротко буркнув, Он туди. На щастя, в той бік під самим кордоном тяглася вулиця, йому треба було подолати відстань у три кілометри, дорога була вільна, на ній навіть світлофорів не було, машина рвонула з місця, збільшила швидкість до максимальної, зробила поворот, гідний премії за вправність, і зупинилася, майже доторкаючись до жовтої лінії, яка перетинала вулицю, онде він, онде він, військовий пост північ-шість. За бар’єром, десь на відстані тридцятьох метрів, стояв чоловік середнього віку, Я не встиг на дев’яту, вже набагато пізніше, подумав комісар. Він узяв конверт і вийшов з автомобіля. Він ніде не побачив жодного військового, певно, вони дістали наказ не перебувати на видноті й дивитися в інший бік, поки триватиме церемонія впізнавання й передачі. Комісар рушив уперед. Він ніс конверт у руці й думав, Мені не слід виправдовуватися за спізнення, якби я почав говорити, Добрий день, пробачте, що спізнився, мав проблему з мапою, уявіть собі, що альбатрос забув інформувати мене, де розташований пост північ-шість, не треба було великого розуму, аби збагнути, що цю розлогу й нечітко побудовану фразу співрозмовник міг витлумачити як хибний пароль, і тоді, одне з двох, він або покликав би військових, щоб вони схопили брехуна-провокатора, або вихопив пістолет і, геть голосування незаповненими бюлетенями, геть заколот, смерть зрадникам, учинив би справедливий суд. Комісар підійшов до бар’єра. Чоловік не зворухнувся, дивлячись на нього. Він тримав великий палець на поясі, ліву руку засунув у кишеню плаща, його поза здавалася надто природною, щоб не викликати підозр. Він прийшов сюди озброєний, із пістолетом, подумав комісар і сказав, Часу вистачає завжди, Чоловік відповів, не моргнувши оком, О ні, часу завжди бракує, й тоді комісар передав йому конверт, можливо, тепер вони привітаються один з одним, можливо, трохи поговорять про чудовий ранок понеділка, але інший обмежився лише тим, що сказав, Дуже добре, тепер ви можете їхати, я сам потурбуюся, щоб ці папери дійшли до адресата. Комісар сів у машину, розвернув її й поїхав назад до міста. Настрій у нього був геть зіпсований, його опанувало почуття цілковитого провалу, й він спробував утішити себе, уявивши, як передав би тому суб’єктові порожній конверт, а потім став чекати результатів. Розлючений і збитий з пантелику, міністр негайно зателефонував би йому й зажадав пояснень, а він заприсягнувся б усіма святими, що проживають на небі, включивши й тих, які тут, на землі, ще чекають канонізації, що в конверті була фотографія та список прізвищ, як і було йому наказано, Моя відповідальність, альбатросе, припинилася в ту мить, коли ваш посланець, випустивши з руки пістолет, атож, я помітив, що він тримав пістолет, витяг руку з кишені плаща, щоб узяти в мене конверт, Але конверт був порожній, коли я його відкрив, заволав міністр, Я до цього непричетний, альбатросе, відповів би він зі спокоєм людини, що перебуває в мирі зі своєю совістю, Я добре знаю, чого вам хочеться, знову закричав би міністр, вам хочеться, щоб я й пальцем не доторкнувся до волосся жінки, яку ви взяли під свою опіку, Я не брав її під свою опіку, але вона не винна в тому злочині, в якому її звинувачують, альбатросе, Не називайте мене альбатросом, я не ваш батько й не ваша мати, я міністр внутрішніх справ, Якщо міністр внутрішніх справ перестав бути альбатросом, тоді й комісара поліції більше немає глузду називати морським папугою, Точніше буде сказати, що морський папуга перестав бути комісаром поліції, Усе може статися, Атож, передайте мені сьогодні ж таки іншу фотографію, сподіваюся, ви чули, що я вам наказав, Іншої я не маю, Але ж ви можете її добути, й навіть більше, ніж одну, якщо в цьому виникне потреба, Як, Дуже просто, підіть туди, де вони зберігаються, у помешканні вашої протеже та в двох інших помешканнях, ви ж не станете переконувати мене, що фотографія, яка зникла, була єдиним екземпляром. Комісар похитав головою. Він не дурень, чого він досягне, передавши порожній конверт. Він був уже в центрі міста, де пожвавлення, безперечно, було більшим, хоч і не надто великим, без зайвого шуму. Він побачив, що люди, з якими він розминався на вулицях, мали стурбований вираз, але водночас здавалися досить спокійними. Комісара мало турбувала ця очевидна суперечність, неможливість пояснити словами те, що він бачив, аж ніяк не означала, що він цього не відчуває. Отой чоловік і ота жінка, наприклад, які отам ідуть, вочевидь, подобаються одне одному, а може, навіть люблять одне одного, видно, що вони почуваються щасливими, що вони всміхаються, а проте вони не тільки стурбовані, а й, можна сказати, усвідомлюють свою стурбованість чітко і ясно. Видно, що комісар теж стурбований, можливо, саме тому, ще одна суперечність, він увійшов до кафетерію, щоб поснідати по-справжньому й забути про підігріту каву й сухі грінки, спожиті у провіденційному страховому товаристві, тож тепер він замовив свіжий помаранчевий сік, свіжі грінки й добру каву з молоком. Їх винайшли на небі, промурмотів він, коли офіціант поставив перед ним тарілку з грінками, загорнутими в серветки, щоб не вистигли, згідно з давнім звичаєм. Попросив газету, новини на першій сторінці були всі міжнародними, новин місцевого походження не було, крім заяви міністра закордонних справ, де говорилося, що уряд готується проконсультуватися з різними міжнародними організаціями про аномальну ситуацію, яка склалася в старій столиці, починаючи від Організації Об’єднаних Націй і закінчуючи Гаазьким трибуналом, проминаючи Європейський Союз, Організацію Економічного Співробітництва й Розвитку, через організацію країн-експортерів нафти, через атлантичний союз, через світовий банк, через міжнародний монетарний фонд, через міжнародну комерційну організацію, через міжнародну організацію атомної енергії, через міжнародну Організацію праці, через світову організацію метеорології і ще через кілька організацій, другорядних за своїм значенням або тих, які ще перебували у фазі вивчення, а тому не згаданих. Альбатрос не буде задоволений, схоже, що в нього хочуть висмикнути шоколад із рота, подумав комісар. Він підняв очі від газети, як людина, що раптом захотіла подивитися далі, і сказав сам собі, що, можливо, саме це повідомлення стало причиною несподіваної і раптової вимоги передати йому фотографію, Але ж він не належить до тих, хто дозволяє обминути себе на повороті, тож він, напевне, підготував якусь витівку, одну з найбрудніших, у цьому не доводиться сумніватися, промурмотів комісар. Потім він подумав, що має попереду цілий день у своєму повному розпорядженні, протягом якого зможе робити все, що йому заманеться. Він дав завдання інспектору й агенту, завдання, сказати правду, безглузді, які в цю мить, безперечно, ховаються у підворітні або за деревом, чекаючи, хто перший вийде з дому, немає сумніву, що інспектор хотів би бачити дівчину в чорних окулярах, тоді як агент муситиме задовольнитися, позаяк іншої особи напохваті немає, колишньою дружиною суб’єкта, що написав листа. Найгірше, що може статися для інспектора, це поява старого з чорною пов’язкою на оці, й зовсім не тому, що стежити за молодою й гарною жінкою вочевидь набагато приємніше, аніж іти за старим, а тому, що люди з одним оком бачать за двох, бо не мають другого ока, яке відвертало б їхню увагу на всілякі дрібниці, а якщо ми про це вже згадували раніше, то незаперечні істини слід повторювати часто, щоб вони ніколи не забувалися. А що робитиму я, запитав себе комісар. Він покликав офіціанта, повернув йому газету, оплатив рахунок і вийшов на вулицю. Коли сідав за кермо, скинув поглядом на годинник, Пів на одинадцяту, подумав він, це добрий час, саме той, який він призначив для другого допиту. Він подумав, що час добрий, але він не знав, що йому казати й навіщо. Він міг, якби захотів, повернутися до провіденційного страхового товариства, відпочити перед обідом, можливо, навіть трохи поспати, компенсувати сон, утрачений протягом клятої ночі, коли йому довелося витримати неприємну розмову з міністром, кошмар, крики дружини лікаря, коли альбатрос дозволив йому склепити очі, але думка про те, щоб замкнутися між тими похмурими стінами, здалася йому огидною, він не мав там чого робити, а ще менше йому хотілося оглянути склад зброї та боєприпасів, як він планував по своєму прибутті і що входило в його обрв’язки комісара. Ранок ще зберіг дещо від осяйного світанку, повітря дихало свіжістю, найкращий час для того, щоб прогулятися пішки. Він вийшов з автомобіля й пішов куди очі дивляться. Дійшов до кінця вулиці, звернув ліворуч й опинився на майдані, перетнув його, звернув в іншу вулицю й вийшов на інший майдан, пригадав, що він був тут чотири роки тому, сліпий посеред сліпих, слухаючи ораторів, які теж були сліпими, відлуння їхніх промов, здавалося, досі сюди долинало, тут також розташувалися дві недавні політичні комісії, комісія правої партії на першому майдані й партії центру на другому, а щодо партії лівого крила, то наче такою була її історична доля, вона не знайшла іншої ради, як отаборитися на пустирищі, майже за межами міста. Комісар ішов і йшов і несподівано, не помітивши, як він туди прибув, опинився на вулиці, де жили лікар та його дружина, хоч він і не мав наміру опинитися там, Це та вулиця, де вона живе. Він стишив хід, перейшов на протилежний бік вулиці й був на відстані десь двадцятьох метрів від їхнього дому, коли двері будинку відчинилися й дружина лікаря вийшла із собакою. Моментальним рухом комісар обернувся до неї спиною, підійшов до крамниці й зупинився там, позираючи ліворуч, бо якби жінка йшла в його напрямку, вона віддзеркалилася б у вітрині. Проте вона не наблизилася. Комісар обережно звернув свій погляд у протилежний бік. Жінка віддалялася від нього, собака без повідка трюхикав за нею. Тоді комісар подумав, що він повинен піти за нею, що він анітрохи не принизить себе, якщо наслідує свого агента другого класу та інспектора, що якщо вони топчуть вулиці міста, переслідуючи підозрюваних, то він зобов’язаний робити те саме, комісар він чи не комісар, бо одному богові відомо, куди піде тепер ця жінка, схоже, вона просто прогулює собаку, та не виключено, що в нашийнику пса зберігаються нелегальні матеріали, бо давно минули ті часи, коли сенбернари носили на своїх шиях барильця з бренді, завдяки яким рятували життя людей, приречених на смерть в альпійських хуртовинах. Проте переслідування підозрюваної особи тривало недовго. В одному з куточків цього кварталу, схожого на село, забуте всередині міста, був занедбаний сад із великими тінястими деревами, алеї, посипані крупним піском, квіткові клумби, прості лави, пофарбовані в зелений колір, з озером у центрі, де стояла скульптура в образі жінки, що нахилилася набрати воду в порожній глек. Дружина лікаря сіла й дістала книжку із сумки, яку несла із собою. Поки вона відкривала сумку й ще не почала читати, собака її не покинув. Вона підняла погляд від сторінки й наказала, Біжи, й він побіг, туди, як колись евфемістично казали, куди ніхто за нього не міг би побігти. Комісар подивився здалеку, згадав своє запитання, яке поставив собі після сніданку, А що робити мені. Протягом п’ятьох хвилин він чекав, заховавшись за зеленими кронами, на його щастя, собака не побіг у цей бік, він міг би його впізнати і цього разу не обмежився б гарчанням. Дружина лікаря не чекала нікого, вона просто вивела свого собаку на вулицю, як і всі інші люди. Комісар рушив прямо до неї, пісок під його ногами зашурхотів, і він зупинився за кілька кроків. Повільно, так ніби їй було важко відірватися від читання, дружина лікаря підвела голову й подивилася на нього. У першу хвилину вона, схоже, не впізнала його, бо не сподівалася побачити його тут, потім сказала, Ми вас чекали, та позаяк ви не прийшли вчасно, а собака нетерпеливився, то я вивела його на вулицю, а мій чоловік залишився вдома, якщо ви не поспішаєте, то можете поговорити з ним, поки я повернуся, Я не поспішаю, Тоді ходіть до нас, я прийду відразу, мені треба лише дати трохи часу собаці, він не винен у тому, що люди голосували чистими бюлетенями, Якщо ви не заперечуєте, то позаяк нагода мені допомогла, то я хотів би поговорити з вами тут, без свідків, А я, якщо не помиляюся, то думаю, що цей допит, якщо так його називати, вам буде зручніше, як і перший, провести у присутності мого чоловіка, Про допит не йтиметься, я не стану діставати з кишені свій записник, не маю я також схованого магнітофона, крім того, зізнаюся вам, що моя пам’ять уже далеко не та, якою вона була раніше, я легко все забуваю, а надто коли не записую того, що мені розповідають, Я не знала, що пам’ять спроможна чути, Це другий слух, бо слух зовнішній лише переносить звуки всередину, У такому разі, чого ви хочете, Я вже сказав, що хочу поговорити з вами, Про що, Про те, що відбувається в цьому місті, Пане комісар, я дуже вдячна вам за те, що вчора ввечері ви прийшли в мій дім і розповіли мені, а також моїм друзям, що існують в уряді люди, дуже зацікавлені, що чотири роки тому дружина лікаря не осліпла й тепер, схоже, є організаторкою змови проти держави, але тепер, якщо ви більше не маєте чого сказати мені на цю тему, я думаю, що більше нам немає про що розмовляти, Міністр внутрішніх справ зажадав від мене, щоб я передав йому фотографію, на якій ви, пані, зображені разом зі своїм чоловіком та вашими друзями, й сьогодні вранці я був біля кордону, щоб її передати, Тож ви знайшли, що мені сказати, в усякому разі, виправдали свій намір переслідувати мене, прийшли прямо до мого будинку, адже ви вже знаєте адресу, Я вас не переслідував, не ховався за деревом і не вдавав, ніби читаю газету, чекаючи, коли ви вийдете з дому, щоб потім піти за вами за прикладом моїх підлеглих, інспектора й агента, які разом зі мною беруть участь у розслідуванні, я наказав їм переслідувати підозрюваних лише для того, щоб дати їм роботу, більше ні для чого, Ви хочете сказати, що опинилися тут цілком випадково, Достоту так, я йшов вулицею і побачив, як ви вийшли з дому, Важко повірити, що лише чиста випадковість привела вас на вулицю, де я живу, Думайте про це, як вам хочеться, У всякому разі, йдеться про те, що я маю підстави назвати щасливою випадковістю, бо інакше я не довідалася б, що наша фотографія потрапила до рук вашого міністра, Я сказав би вам про це за іншої нагоди, І навіщо вашому міністру та фотографія, якщо це не надмірна цікавість із мого боку, Я не знаю й не можу вам сказати, але переконаний, що з цього не буде нічого доброго, Тож ви не влаштуєте мені другий допит, запитала дружина лікаря, Ні сьогодні, ні завтра, ніколи, якщо йтиметься лише про моє бажання, я вже знаю все, що хотів знати про цю історію, Поясніть свою позицію краще, сідайте, не нависайте наді мною, як ота дама з порожнім глеком. Несподівано з’явився собака й великими стрибками, гавкаючи, з-поза кущів помчав прямо на комісара, який інстинктивно відступив на два кроки, Не бійтеся, сказала дружина лікаря, схопивши собаку за повідець, він вас не вкусить, А звідки ви знаєте, що я боюся собак, Я не відьма й переконалася в цьому, коли ви сиділи в нашому помешканні, Це так упадає у вічі, Це досить помітно, спокійно, останнє слово було звернене до собаки, який перестав гавкати й тепер створював у горлянці хрипкий безперервний звук, гарчання, ще тривожніше, ніж музика органа з погано настроєними нижніми нотами, Ви ліпше сядьте, аби він бачив, що ви не хочете завдати мені шкоди. Комісар сів із великою обережністю, дотримуючись дистанції, Як його звуть, запитав він, Констан, але я та мої друзі називаємо його Слізний пес, хоч ми й нагородили його ім’ям Констан, бо воно коротше, А чому ви дали йому таку кличку — Слізний пес, Бо коли чотири роки тому я заплакала, він підійшов до мене й облизав мені сльози, Це було під час білої сліпоти, Атож, під час білої сліпоти, собака, якого ви бачите перед собою, є другим чудом, що відбулося в ті нещасні дні, по-перше, була жінка, яка не осліпла, хоч і мусила б, а по-друге, знайшовся співчутливий пес, який облизав їй сльози, Це справді сталося, чи вам наснилося, Те, що ми бачимо уві сні, теж відбувається насправді, пане комісар, На щастя, не з усіма, Ви маєте якісь особливі причини, щоб сказати це, Ні, я сказав це, аби щось сказати. Комісар збрехав, повна фраза, яка мало не злетіла з його губів, була іншою, На твоє щастя, альбатрос не прийде сюди виколоти тобі очі, Собака наблизився до комісара й майже доторкнувся писком до його колін. Він подивився на нього, і його очі сказали, Я не завдам тобі шкоди, не бійся, вона теж мене не боялася в той день. Тоді комісар повільно простяг руку й доторкнувся до його голови. Йому захотілося плакати, дозволити, щоб сльози потекли вниз по обличчю, може, чудо повториться. Дружина лікаря поклала книжку до сумки і сказала, Ходімо, Куди, запитав комісар, Ви пообідаєте з нами, якщо у вас немає важливіших справ, А ви переконані, В чому, Що вам не буде неприємно, якщо я сидітиму за вашим столом, Переконана, І ви не боїтеся, що я обману вас, Ні, адже я побачила сльози у ваших очах.