Жозе Сарамаго - Прозріння

Комісар покинув свою кімнату, коли годинник показав двадцять хвилин на сьому. Прочитав записку, яку залишив йому на стола інспектор, і підписав під нею, Я повинен залагодити одну справу, зачекайте мене. Він спустився в гараж, сів в автомобіль, запустив його і спрямував до виходу. Там він зупинився й зробив знак охоронцеві, щоб той наблизився. Ще пам’ятаючи про те, як він обмінявся різкими репліками з новим пожильцем провіденційного страхового товариства, той чоловік обережно наблизився до вікна автомобіля й промовив звичні слова, Я вас слухаю, Якийсь час тому я розмовляв із вами досить брутально, Не має значення, ми тут звичні до всього, Я не хотів вас образити, Гадаю, ви не мали для цього підстав, пане, Комісар, я комісар поліції, ось моє посвідчення, Пробачте, пане комісар, я й подумати не міг, а ті двоє, Молодший агент, а другий інспектор, Будьте моїм клієнтом, пане комісар, і я гарантую, що більше не завдам вам клопоту, але я це зробив із найкращими намірами, Ми тут здійснювали роботу з розслідування, але тепер її закінчили і стали такими самими людьми, як і будь-які інші, й ніби перебуваємо тут на вакаціях, проте для вашого спокою я порадив би вам зберігати максимальну стриманість, пам’ятайте, що поліціант залишається поліціантом навіть тоді, коли він перебуває на вакаціях, це, так би мовити, у нього в крові, Дуже добре розумію вас, пане комісар, але в такому разі, і якщо ви дозволите мені бути з вами відвертим, було б ліпше, якби ви нічого мені не сказали, очам ліпше нічого не бачити, серцю не відчувати, а хто не знає, той нічого не бачив. Мені треба було відкрити комусь душу, а ви були тією особою, яка перебувала до мене найближче. Автомобіль уже почав від’їздити від будинку, але комісар подумав, що він не сказав головного, Тримайте рот на замку, аби мені не довелося каятися, що я все це вам розповів. Він би розкаявся, безперечно, якби обернувся назад, бо побачив би, що охоронець із таємничим виглядом розмовляє по телефону, можливо, розповідає своїй дружині, що познайомився з комісаром поліції, а може, повідомляє портьє, що довідався, хто ці люди в чорних костюмах, які підіймаються прямо з гаража на поверх, де розташоване провіденційне страхове товариство, найімовірніше, що нам ніколи не стане відомим зміст тієї телефонної розмови. Проїхавши трохи далі, комісар зупинив автомобіль біля хідника, дістав із внутрішньої кишені піджака записник і став гортати його, поки добувся до тієї сторінки, на якій він записав прізвища та адреси колишніх колег автора надісланого в поліцію листа, потім подивився на путівник і мапу й побачив, що найближче до нього розташоване помешкання колишньої дружини донощика. Він також відзначив, куди йому треба їхати, щоб дістатися до будинку, в якому мешкають старий із пов’язкою на оці та дівчина в чорних окулярах. Він усміхнувся, згадавши про розгубленість агента, коли він сказав йому, що така назва пасує дружині старого з чорною пов’язкою на оці. Але ж вона не носить чорних окулярів, відповів йому бідолашний агент другого класу, збитий із пантелику. Треба було показати йому фотографію групи, подумав комісар, де дівчина стоїть, опустивши праву руку, й тримає біля ноги чорні окуляри, елементарно, мій друже ватсон, але для цього було потрібне його комісарське око. Він поїхав далі. Імпульс примусив його покинути провіденційну страхову компанію, імпульс спонукав його розповісти охоронцеві гаража, хто він такий, імпульс підштовхує його тепер до будинку розлученої жінки, імпульс поведе його до будинку старого з пов’язкою на оці, і той самий імпульс потім поведе його до дружини лікаря, хіба ж учора він не сказав їй та їх чоловікові, що завтра знову приїде о цій самій годині, щоб продовжити допит. Який це буде допит, подумалося йому, він скаже їй, наприклад, ви, пані, підозрюєтеся в тому, що ви організаторка, головна керівниця підривного руху, який приніс велику небезпеку демократичній системі, я маю на увазі голосування незаповненими бюлетенями, не прикидайтеся, ніби ви здивовані, й не гайте часу, запитуючи мене, чи маю я докази того, що стверджую, це ви, пані, маєте довести свою невинність, докази ж, коли буде треба, з’являться, лише бракує одного або двох доказів неспростовних, але поки ми їх не маємо, ми скористаємося доказами непрямими, такими як той незбагненний факт, що ви, пані, не осліпли чотири роки тому, коли всі люди в місті спотикалися та натикалися на ліхтарні стовпи, й перш ніж ви мені відповісте, що ці речі між собою не пов’язані, я скажу вам, що той, хто сплів кошика, сплете їх і сотню, принаймні такою є, хоч і виражена іншими словами, опінія мого міністра, яку я повинен шанувати, хоч мені й болить серце, ви можете, пані, сказати, що в комісарів поліції серце не болить, але це тільки вам здається, ви можете багато знати про комісарів, але запевняю вас, що про цього ви не знаєте нічого, це правда, що я з’явився тут не з чесним наміром з’ясувати істину, це правда, про вас можна сказати, що ви вже дістали вирок, хоч вас іще й не судили, але в цього морського папуги, як назвав мене мій міністр, болить серце, й він не знає, як йому позбутися цього болю, тому послухайтеся моєї поради, зізнайтеся, зізнайтеся, навіть якщо ви ні в чому не винні, уряд скаже народові, що нація стала жертвою колективного гіпнозу, ніколи не баченого раніше, що ви, пані, є генієм у цьому жанрі, й народові, можливо, це навіть сподобається, й життя повернеться на свої рейки, ви, пані, просидите кілька років у в’язниці, ваші друзі також підуть туди, якщо ми захочемо, а тим часом виборчий закон буде реформовано, з незаповненими бюлетенями буде покінчено або вони будуть рівномірно розподілені між усіма партіями, як і реальні голоси виборців, тобто процентні співвідношення не зміняться, бо саме процентні співвідношення мають вагу, тоді як щодо виборців, котрі не прийдуть на вибори й не подадуть медичних довідок, буде добра ідея публікувати їхні прізвища в газетах у той самий спосіб, у який в античні часи злочинців виставляли на публічному майдані прив’язаними до ганебного стовпа, і якщо я про це говорю, то лише тому, що ви, пані, дуже мені подобаєтеся, і щоб ви зрозуміли, як далеко заходить моя симпатія, я скажу вам, що найбільшим щастям у моєму житті чотири роки тому, не рахуючи того, яке я пережив би, якби вижила бодай частина моєї родини, чого, на превеликий жаль, не сталося, було б приєднатися до групи, якою опікувалися ви, пані, у той час я ще не був комісаром, я був сліпим інспектором, і після того як до мене повернувся зір, я стояв би на фотографії разом із тими, кого ви, пані, врятували від пожежі, й ваш собака не загарчав би на мене, коли побачив, як я сюди прийшов, і якби це й багато чого іншого відбулося, я міг би дати слово честі своєму міністрові внутрішніх справ, що він помиляється, що такий досвід, про який я йому розповів би, й чотири роки дружби дозволяють добре пізнати людину, але сталося так, що я увійшов до вашого помешкання як ворог і тепер не знаю, як із нього вийти, чи то самому й зізнатися міністрові, що я провалив свою місію, чи то разом із вами, щоб привести вас до в’язниці. Останні думки лише промайнули в голові комісара, тепер більше стурбованого тим, де знайти місце для паркування автомобіля, аніж яких йому чекати рішень про долю підозрюваного та про свою власну. Він знову переглянув свій блокнот із записами й подзвонив у дзвінок поверху, на якому жила колишня дружина чоловіка, що написав листа. Він подзвонив і вдруге, і втретє, але двері не відчинилися. Він простяг руку, аби подзвонити ще раз, коли побачив у вікні нижнього поверху голову літньої жінки в бігуді, одягненої в домашній халат, Кого ви шукаєте, запитала вона, Мені потрібна пані, яка живе на другому поверсі, відповів комісар, Її немає, я бачила, як вона вийшла з дому, Ви знаєте, коли вона повернеться, Не маю уявлення, якщо ви хочете їй щось переказати, то я перекажу, запропонувала жінка, Дуже вам дякую, але такої потреби нема, я прийду іншого дня. Комісарові не спало на думку, що жінка в бігуді могла дійти висновку, що, схоже, розлучена сусідка з другого поверху стала приймати чоловіків, хоч той, якого вона бачила вранці, годився їй у батьки. Комісар поглянув на мапу, розстелену на сусідньому сидінні, зрушив автомобіль із місця й поїхав за наступною адресою. Цього разу сусіди у вікні не з’являлися. Двері на сходи були відчинені, ними він одразу міг пройти на третій поверх, де жили старий із пов’язкою на оці й дівчина в чорних окулярах, яка дивна пара, зрозуміло, що сліпота їх зблизила, але відтоді минули чотири роки, і якщо для молодої жінки чотири роки короткий час, для старого чоловіка кожен рік може правити за два роки. А вони досі живуть разом, подумав комісар. Він натиснув на кнопку дзвінка й став чекати. Ніхто не вийшов відчинити йому двері. Він притулився вухом до дверей і став слухати. По той бік дверей панувала тиша. Він подзвонив ще раз, за звичкою, а не сподіваючись, що хтось йому відповість. Спустився сходами, сів в автомобіль і промурмотів, Я знаю, де вони є. Якби він мав в автомобілі міжміський телефон і сконтактувався з міністром, повідомивши йому, куди він їде, то, безперечно, почув би більш або менш таку відповідь, Браво, морський папуго, я бачу, ти працюєш, схопи мені цих суб’єктів на місці злочину, але будь обережний, ліпше зачекай підкріплень, Один чоловік проти п’ятьох злочинців, готових на все, таке буває лише в кіно, крім того, ти не знаєш карате, відстав від свого часу, Будьте спокійні, альбатросе, я не знаю карате, але знаю, що я роблю, Увійди до них із пістолетом у руці, добре їх налякай, примусь тремтіти від страху, Гаразд, альбатросе, Я вже готую для тебе орден, Не кваптеся, альбатросе, поки що ми не знаємо, чи виберуся живий із цієї халепи, Усе буде гаразд, морський папуго, я тобі цілком довіряю, я знав, що роблю, коли доручив тобі цю місію, Гаразд, альбатросе.