Жозе Сарамаго - Прозріння

Пообідали вони не разом. Вірний своїй тактиці контрольованого розсіяння, комісар нагадав інспектору та агентові, коли вони розлучалися, щоб вони не йшли в ті ресторани, де обідали вчора, й сам дисципліновано підкорився своєму ж таки наказу. При цьому він пішов на певну жертву, бо ресторан на три зірочки, який він, зрештою, вибрав, на блюді не був вартий і однієї. Цього разу він призначив не одне місце для зустрічі, а два, одне для агента й друге для інспектора. Підлеглі відразу помітили, що начальник не в дусі й не охочий до розмов, мабуть, зустріч з офтальмологом та його дружиною йому не вдалася. А що й вони обоє не домоглися тих результатів, на які сподівалися, то обмін інформаціями у провіденційному страховому агентстві не став плаванням у морі, укритим трояндами. До цієї професійної напруги додалося незвичайне й зухвале запитання, з яким до них звернувся охоронець гаражу, коли вони туди в’їхали, Звідки ви тут узялися, панове. Звичайно, комісар зі своїм великим досвідом не розгубився й, сухо відповівши, Ми тут від провидіння, а потім додав, ми перебуваємо там, де нам треба бути, на території страхового товариства, але твоє запитання свідчить не тільки про твою зухвалість, а й про твою невихованість, Можливо, я виявив зухвалість і невихованість, але я, панове, не пам’ятаю, щоб вас бачив тут раніше, Крім свого поганого виховання, ти ще й маєш погану пам’ять, мої колеги, які в нас недавно працюють, з’явилися тут уперше, але я вже тут був, а зараз відійди вбік, бо водій трохи нервує й може неумисне тебе розчавити. Вони поставили автомобіль і ввійшли до ліфта. Не подумавши про те, що він чинить необачно, агент став пояснювати, що він зовсім не нервував, що на іспитах, які він відбув, коли прийшов працювати в поліцію, його визнали чоловіком надзвичайно спокійним, але комісар різким жестом примусив його замовкнути. Та коли вони опинилися під захистом міцних стін та звуконепроникних даху й підлоги провіденційного товариства, він дав повну волю своєму гніву, Тобі не стукнуло в голову, ти, ідіоте, що в ліфті можуть бути встановлені мікрофони, Пане комісар, мені дуже прикро, я й справді про це не подумав, пробелькотів бідолаха, Завтра не виходь звідси, охоронятимеш нашу базу й використаєш вільний час, щоб написати кількасот разів, Я ідіот, Пане комісар, я вас благаю, Ну гаразд, не переживай, я знаю, що перебільшив, але той суб’єкт у гаражі роздратував мене, ми умисне не увійшли через парадний вхід, щоб ніхто нас не побачив, і от маємо, Можливо, нам слід було послати повідомлення про наше прибуття, мовив інспектор, Ні, так робити було б не варто, ніхто не повинен був знати про нас, Тепер уже пізно щось змінювати, пане комісар, але якщо наша служба має іншу базу в столиці, то, можливо, нам ліпше переселитися туди, Переселитися ми могли б, але, гадаю, не варто цього робити, Чом би не спробувати, У нас нема на це часу, й гадаю, міністерство відкине цю ідею, цю справу треба вирішити якнайшвидше, без ніякої затримки, Дозвольте мені відверто вам сказати, пане комісар, зголосився інспектор, Кажи, Боюся, ми потрапили в глухий кут і навіть гірше, в осине гніздо, Що тебе наштовхує на цю думку, Я не можу пояснити, але, якщо сказати правду, то в мене таке відчуття, ніби я сиджу на діжці з порохом і дивлюся на підпалений шнур, чекаючи, що ось-ось вона вибухне. Комісарові здалося, ніби він чує власні думки, але посада, яку він обіймав, і відповідальність його місії не дозволили йому звернути з прямої дороги обов’язку, Я з тобою не згоден, сказав він, і на цьому їхня розмова закінчилася.

Тепер вони сиділи за столом, де сьогодні вранці поснідали, з розкритими записниками, готуючись до мозкового штурму. Починай ти, сказав комісар, звертаючись до агента, Коли я увійшов у дім, сказав той, то відразу зрозумів, що ніхто не попередив жінку, Звісно, ніхто її не міг попередити, адже ми домовилися, що всі троє увійдемо водночас, о пів на одинадцяту, Я трохи запізнився, було тридцять сім хвилин на одинадцяту, коли я постукав у двері, зізнався агент, Це вже не має ваги, продовжуй, не гаймо часу, Мене запросили увійти, запитали, чи можуть мені запропонувати каву, я відповів ствердно, здавалося, я просто завітав до них у гості, потім сказав, що мені доручено розслідувати те, що відбулося чотири роки тому в психіатричній лікарні, але потім подумав, що краще поки що не згадувати про вбивство того сліпого, тому вирішив перевести розмову на обставини, за яких виникла пожежа, вона здивувалася, що через чотири роки ми повертаємося до подій, про які всі люди хотіли б забути, і я їй відповів, що тепер вирішили записати якнайбільшу кількість даних, бо тижні, протягом яких це відбувалося, не можна залишити білою плямою в історії країни, але вона, тобто господиня, виявилася зовсім не дурною і привернула мою увагу до несумісності, вона застосувала слово саме несумісність, між ситуацією, в якій ми нині перебуваємо, в ізольованому місті, на яке накинули стан облоги через голосування порожніми бюлетенями, й тим, що комусь раптом захотілося з’ясувати, що відбувалося під час епідемії білої сліпоти, я мушу зізнатися, пане комісар, що в першу мить я геть розгубився й не знав, що їй відповісти, потім, зрештою, вигадав пояснення і сказав, що рішення про збір даних було ухвалено ще до голосування чистими бюлетенями, але затрималося через бюрократичні проблеми, й лише тепер стало можливим розпочати його, тоді вона сказала, що причини виникнення пожежі їй невідомі, зрештою, вона могла спалахнути й раніше, тоді я запитав у неї, як їй пощастило врятуватися, й вона стала розповідати мені про дружину лікаря, всіляко її вихваляючи, назвавши її людиною, якої вона більше ніколи не зустрічала у своєму житті, незвичайною в усьому, вона переконана, що якби не та жінка, вона тепер зі мною не розмовляла б, Вона врятувала всіх нас, і не тільки врятувала, а й опікувалася нами, годувала нас, тоді я запитав у неї, кого стосувалися ці займенники, й вона пригадала, одну за одною, всіх осіб, про яких ми вже знаємо, а наприкінець сказала, що в групі також перебував її тодішній чоловік, але про нього вона не стала розповідати, бо вони розлучилися ще три роки тому, і це все, що я зміг довідатися з того допиту, пане комісар, враження, яке я звідти виніс, було, що дружина лікаря це справжня героїня, велика душа. Комісар прикинувся, що не розчув останні слова. Це дозволило йому не докоряти агентові, що він назвав героїнею і високою душею жінку, яку вони підозрюють у найтяжчому злочині, які за нинішніх обставин могли бути скоєні проти батьківщини. Він почувався стомленим. Голос його прозвучав глухо й притишено, коли він попросив інспектора розповісти, що відбулося в помешканні, в якому жили повія та старий із чорною пов’язкою на оці, Якщо вона й була повією, то мені не здається, що вона залишилася нею досі, Чому, запитав комісар, Манери в неї не ті, не ті жести, не ті слова, не той стиль, Схоже, ти знайомий із багатьма повіями, Не думаю, пане комісар, я знаю про них дуже мало, трохи безпосереднього досвіду й чимало уявлень, Розповідай далі, Прийняли мене чемно, але каву не запропонували, Вони одружені, Якийсь союз між ними існує, А старий, яким він тобі здався, Він старий, і цим усе сказано, Тут ти помиляєшся, старі можуть багато чого тобі сказати, але їх не розпитують, то вони й мовчать, Ну цей якраз не мовчав, Краще для нього, розповідай далі, Я почав говорити про пожежу, як і мій колега, але незабаром зрозумів, що по цій дорозі я нікуди не прийду, і тоді вирішив перейти до фронтальної атаки, розповів, що в поліцію надійшов лист, у якому говорилося про певні злочини, скоєні в психіатричній лікарні до пожежі, як, наприклад, про вбивство, і я запитав у них, чи їм щось про це відомо, тоді вона сказала мені, що так, що їй відомо й краще, аніж будь-кому, бо те вбивство скоїла вона, І вона тобі сказала, якою була зброя вбивства, запитав комісар, Атож, сказала, що ножиці, Вона встромила їх у серце, Ні, в горло, І що далі, Мушу признатися, я геть розгубився, Уявляю, Несподівано з’ясувалося, що одне вбивство скоїли двоє вбивць, Продовжуй, Далі вона намалювала мені істинно страхітливу картину, Пожежу, Ні, пане комісар, вона стала жорстоко описувати, майже з лютою ненавистю, що відбувалося з жінками, яких ґвалтували в палаті сліпих, А старий, що робив він, коли жінка все це розповідала, Він просто дивився на мене своїм одним оком, ніби хотів зазирнути мені всередину, Твоя ілюзія, Ні, пане комісар, відтепер я знаю, що одне око бачить краще, ніж два, бо не має іншого, яке допомагало б йому, і мусить усю роботу робити само, Можливо, тому й кажуть, що в країні сліпих одноокий є царем, Можливо, пане комісар, Розповідай далі, Коли вона замовкла, він узяв слово і сказав, що не вірить, що мотивом мого візиту, саме такий вислів він застосував, є з’ясувати причини пожежі, від якої вже нічого не залишилося, або вбивство, що не може бути доведене, і якщо я не маю якихось вартісних причин їх допитувати, то він просить мене їх покинути, І що ж ти йому відповів, Нагадав йому про свій авторитет як працівника поліції, що прибув сюди з певною місією, і сказав, що я виконаю її, хоч би чого це мені коштувало, А він, Відповів, що в такому випадку я єдиний представник влади в столиці, бо поліційні корпорації покинули місто вже кілька тижнів тому, й що він дуже вдячний мені, що я дбаю про безпеку їхнього подружжя і, мабуть, іще когось, бо він не може повірити, що поліціанта послали до столиці лише задля двох осіб, які в ній живуть, І що далі, Ситуація стала для мене важкою, я не міг продовжувати допит, і єдиний спосіб, який я знайшов для прикриття свого відступу, було сказати, щоб вони готувалися до очної ставки, бо згідно з тією інформацією, яку ми маємо, цілком достовірною, не вона вбила ватажка палати злочинних сліпців, а інша жінка, чия особа уже встановлена, І як реагували на це вони, У першу мить мені здалося, я їх налякав, але старий негайно опанував себе і сказав, що сюди, в його дім, чи куди буде потреба, вони покличуть адвоката, який знає закони краще, ніж поліція, Ти справді віриш, що нагнав їм страху, запитав комісар, Мені здалося, що так, але, звичайно, я в цьому не переконаний, Можливо, вони й злякалися, але не за себе, А за кого ж тоді, пане комісар, За справжню вбивцю, за дружину лікаря, А що ж повія, Я не певен, що ми маємо право й далі її так називати, інспекторе, Але дружина старого з пов’язкою на оці стверджує, що це вона вбила вожака сліпих бандитів, тоді як інший суб’єкт у своєму листі називає вбивцею не її, а дружину лікаря, Яка й справді скоїла той злочин, бо сама ж таки призналася в ньому. У цю мить інспектору й агенту було логічно припустити, що начальник, який одного разу вже згадав про своє персональне розслідування, розповість їм більш або менш детально, що йому пощастило довідатися зі свого допиту, але комісар лише повідомив, що повернеться в дім підозрюваних наступного дня, щоб закінчити допит, а потім вирішить, якими будуть їхні наступні кроки, А ми, що нам робити завтра, запитав інспектор, Операції стеження, більш нічого, як операції стеження, ти займешся колишньою дружиною суб’єкта, який написав листа, ти не матимеш із нею проблем, адже вона тебе не знає, А я автоматично й через виключення частин стежитиму за старим і повією, Якщо ти не доведеш, що вона справді була повією й продовжує нею бути, це слово слід виключити з наших розмов, Гаразд, пане комісар, І навіть якби вона справді була повією, ти мусив би знайти інший спосіб згадувати про неї, Слухаюся, пане комісар, я називатиму її на ім’я, Імена перейшли до мого записника, у твоєму їх більше нема, Пане комісар, ви скажіть мені, як її звуть, і ми забудемо про повію, Я тобі не скажу, йдеться про інформацію, яку ми поки що вважаємо таємною, Її ім’я чи імена всіх, запитав агент, Усіх, Тоді я не знаю, як мені її називати, Можеш називати її, наприклад, дівчиною в чорних окулярах, Але вона не носить чорних окулярів, я можу заприсягтися в цьому, Усі люди користувалися чорними окулярами бодай один раз у житті, сказав інспектор, підводячись. Згорбившись, він попрямував до кабінету, який займав, і зачинив за собою двері, Певно, він зателефонує в міністерство, проситиме інструкцій, сказав комісар, Що з ним відбувається, запитав агент, Він почувається, як і ми, розгубленим і спантеличеним, Схоже, він не вірить у те, що робить, А ти віриш, Я виконую накази, а він начальник, він не може віддавати накази, які дезорієнтували б, хоч наслідки його невдалих наказів доводилося б терпіти нам, бо коли хвиля б’є у скелю, то платити за це доводиться мушлям, Я маю великі сумніви щодо того, чи ця фраза відповідає дійсності, Чому, Тому що мушлі здаються дуже задоволеними, коли їх обмиває хвиля, Не знаю, я ніколи не чув, щоб мушлі сміялися, Та вони не сміються, а регочуть, але гуркіт хвиль заглушує цей регіт і, щоб його почути, доводиться міцно притуляти їх до вуха, Усе це неправда, ти лише хочеш розважитися коштом агента другого класу, Це лише манера бавити час, не ображайся, Гадаю, є краща манера бавити час, Яка, Поспати, я стомлений, хочу лягти, Ти можеш знадобитися комісарові, Щоб я знову пішов битися головою об стіну, не вірю, Либонь, правда твоя, сказав інспектор, я наслідую твій приклад, піду подрімаю трохи, але залишу тут записку, щоб він покликав того з нас, хто йому знадобиться, Непогана думка.