Жозе Сарамаго - Прозріння

Комісар поклав слухавку. Піднявся зі стільця й пішов у ванну кімнату. Він хотів побачити обличчя чоловіка, якого щойно відправили у відставку. Цього слова не було сказано, але його можна було відкрити, літера за літерою в усіх інших, навіть у тих, які побажали йому міцно спати. Він не був здивований, він надто добре знав свого міністра внутрішніх справ і знав, що йому доведеться платити за те, що він не виконав одержані від нього інструкції, як сказані прямим текстом, так і ті, що домислювалися, і, зрештою, були не менш очевидними, ніж інші, але його здивував, таки справді здивував, спокійний вираз обличчя, яке він побачив у дзеркалі, обличчя, яке, здавалося, втратило всі свої зморшки, обличчя, на якому очі стали прозорими й осяйними, обличчя чоловіка віком п’ятдесят сім років, комісара поліції за своєю професією, який щойно відбув випробування вогнем і вийшов із нього, наче з ванни, наповненої прозорою водою. Прийняти ванну він визнав непоганою думкою. Роздягся й став під душ. Він лив воду, скільки йому хотілося, заощаджувати її не було сенсу, міністерство пообіцяло оплатити чек, потім він повільно себе намилив і знову пустив воду, щоб вона змила з його тіла рештки бруду, потім пам’ять перенесла його на чотири роки тому, коли всі були сліпі й блукали брудні та голодні містом, готові на все, аби роздобути шкуринку твердого хліба, покритого пліснявою, роздобути будь-яку речовину, яку можна було зжерти чи принаймні пожувати, аби бодай трохи підтримати своє худе тіло, уявив собі, як дружина лікаря вела вулицями під дощем свою невеличку отару нещасних людей, шестеро загублених овець, шестеро пташенят, що випали з гнізда, шестеро сліпих, щойно народжених кошенят, можливо, в один із тих днів на якійсь вулиці він зіткнувся з ними, можливо, зі страху вони його відштовхнули, можливо, від страху відштовхнув їх він, то був час рятуйся, якщо можеш, грабуй, поки не пограбували тебе, бий, поки тебе не б’ють, твій найгірший ворог був той, хто перебував найближче до тебе, так принаймні проголошував закон сліпих. Але не тільки тоді, коли ми не маємо очей, ми не знаємо, куди нам іти, подумав комісар. Гаряча вода дзюркотіла, падаючи йому на плечі й на голову, збігала вниз по його тілу й зникала чистою, булькочучи в трубах. Він вийшов із душу, обтерся банним рушником із гербом поліції, забрав свій одяг, який залишив на вішалці, й повернувся до кімнати. Одягся в чистий спідній одяг, останній, який йому залишався, він не думав, що йому знадобиться більше як на п’ять днів. Подивився на годинник, була дев’ята година вечора. Пішов на кухню, нагрів воду для чаю, вкинув у неї брудний паперовий пакетик і зачекав стільки хвилин, скільки рекомендували інструкції. Грінки здавалися виготовленими з граніту, притрушеного цукром, він подрібнив їх на менші шматочки, які було зручніше жувати, й зайнявся ними. Він пив чай невеличкими ковтками, він віддавав перевагу зеленому, але мусив задовольнитися наявним, чорним, який був надто давнім, аби мати запах, на цьому й закінчувалися ті розкоші, які пропонувало своїм тимчасовим гостям провіденційне страхове товариство. У вухах йому пролунали саркастичні слова міністра, П’ять днів, які я дав вам для розслідування, ще не минули, тож використайте їх, розважайтеся, ходіть у кіно, міністерство заплатить, і він запитав себе, що станеться потім, чи оголосять його непридатним для оперативної поліційної праці й перетворять на секретарку, що впорядковуватиме папери, понизять його ранг від комісара до писаря, чи таким буде його майбутнє, чи взагалі його звільнять зі служби й забудуть про нього до того часу, коли він помре і його викинуть зі списку персоналу. Він закінчив їсти, викинув вологий і холодний пакетик до сміттєвого кошика, помив філіжанку і згріб хлібні крихти зі столу в підставлену жменю. Він робив це дуже зосереджено, щоб утримувати думки на відстані й допускати їх до себе одну за одною, запитуючи кожну, що вона йому принесла, бо з думками треба бути дуже пильним, адже часто вони здаються лицемірно-наївними й лише згодом виказують свій підлий норов. Він ще раз подивився на годинник, була за чверть десята, як швидко минає час. Вийшов із кухні, сів у залі на диван і став чекати. Задрімав, і його розбудив скрегіт замка. Увійшли інспектор та агент, було видно, що обидва добре повечеряли й добре випили, проте не перебрали міру. Вони привіталися, потім інспектор від імені обох попросив пробачення за те, що вони повернулися на базу трохи запізно. Комісар подивився на годинник, було вже по одинадцятій, Воно не так і пізно, але завтра вам доведеться прокинутися раніше, аніж ви, либонь, передбачали, Нам доручено нове завдання, запитав інспектор, поклавши на стіл щось загорнуте в папір, Якщо так його можна назвати. Комісар зробив паузу, знову скинув поглядом на годинник і провадив далі, О дев’ятій ранку ви повинні бути на військовому посту північ-шість із усіма своїми пожитками, Чому, запитав агент, Ви звільнені від розслідування, яке привело вас сюди, Це ви так вирішили, пане комісар, запитав інспектор із серйозним виразом обличчя, Це рішення міністра, Чому, Він мені про це не сказав, але ви не турбуйтеся, я переконаний у тому, що проти вас він нічого не має, він поставить вам чимало запитань, ви знаєте, як вам треба буде йому відповідати, Чи означають ваші слова, пане комісар, що ви не підете з нами, запитав агент, Атож, я залишуся тут, Ви продовжите розслідування сам-один, Розслідування припинено, Без конкретних результатів, Без конкретних і без абстрактних, Тоді я не розумію, чому ви нас не супроводжуватимете, сказав інспектор, Такий наказ міністра, я залишатимуся тут, поки не мине термін у п’ять днів, які він мені дав, тобто я тут залишуся до четверга, А потім, Можливо, він вам це скаже, коли вас допитуватиме, Допитуватиме про що, Про те, як відбувалося розслідування, про те, як я поводився, Але ж ви, пане комісар, щойно сказали нам, що розслідування припиняється, Атож, але можливо, міністр захоче продовжити його іншими способами, в усякому разі, без мене, Я нічого не розумію, сказав агент. Комісар підвівся, увійшов до кабінету й повернувся з мапою, яку розстелив на столі, відсунувши вбік пакет, загорнутий у папір. Військовий пост північ-шість розташований тут, сказав він, тицьнувши в мапу пальцем, вас там чекатиме чоловік, що, як сказав мені міністр, буде приблизно одного віку зі мною, але насправді він набагато молодший, ви впізнаєте його по краватці, синій у білу крапочку, коли вчора ми з ним зустрічалися, то мусили обмінятися паролем, але цього разу, певно, в ньому немає потреби, принаймні міністр нічого мені не сказав, Я нічого не розумію, сказав інспектор, Тут усе ясно, не погодився з ним агент, ми повинні прибути на пост північ-шість, Це не те, чого я не розумію, я не розумію, чому ми повинні туди з’явитися, а комісар залишається тут, Міністр має свої резони, Міністри завжди їх мають, І ніколи їх не пояснюють. Комісар утрутився, Не стомлюйте себе дискусіями, найкраще буде не просити пояснень, щоб не сумніватися в них у тому малоймовірному випадку, коли ви їх одержите, бо вони майже завжди брехливі. Він склав мапу з надзвичайною обережністю і сказав, ніби це тільки щойно спало йому на думку, Візьмете автомобіль, Ви хочете залишитися тут без автомобіля, запитав інспектор, Хіба в місті немає автобусів, таксі, а крім того, ходити пішки корисно для здоров’я, Щодалі я все гірше вас розумію, Тут нема чого розуміти, мій любий, я одержав наказ і виконую його, й раджу вам робити те саме, будь-які аналізи й міркування не змінять цю реальність бодай на міліметр. Інспектор підсунув до себе паперовий згорток, Ми принесли це із собою, Що там усередині, Те, що ми тут їли, коли снідали, було таким поганим, що ми вирішили купити свіжих пиріжків, трохи сиру, якісного вершкового масла, шинки та доброго хліба, Ви заберете його із собою чи залишите тут, запитав, усміхаючись, комісар, Завтра ми, якщо захочемо, тут поснідаємо, а те, чого ми не з’їмо, залишиться, сказав інспектор, також усміхаючись. Вони заусміхалися, й агент приєднався до них, а потім посерйознішали й не знали, що сказати. Зрештою, комісар попрощався, Піду ляжу, бо минулої ночі я спав дуже погано, день був клопітний, він для мене почався на тому ж таки посту північ-шість, А що ви там робили, пане комісар, запитав інспектор, ми не знаємо, чому ви були на посту північ-шість, Атож, я вас не поінформував, не мав нагоди, за наказом міністра я передав йому фотографію групи через чоловіка в синій краватці в білу крапочку, тому самому, з яким ви зустрінетеся завтра, А навіщо міністр захотів мати фотографію, Як сказав він сам, у свій час ми про це довідаємося, Як на мене, то це погано пахне. Комісар згідно кивнув головою й провадив далі, Потім випадок захотів, щоб я зустрівся на вулиці з дружиною лікаря, поснідав у їхньому домі, а наприкінець поговорив із міністром, Попри всю нашу повагу до вас, сказав інспектор, є одна річ, якої ми вам ніколи не подаруємо, я говорю від нас двох, бо ми вже поговорили на цю тему, Про що йдеться, Ми так і не побували в домі цієї жінки, Ти заходив до неї в дім, Атож, щоб відразу його покинути, Це правда, визнав комісар, Навіщо ви мене відразу звідти вивели, Бо я боявся, Чого ви боялися, ми ж не звірі які-небудь, Боявся, що прагнення знайти винного за будь-яку ціну перешкодить вам реально побачити, кого ви маєте перед собою, Тож ми так мало довіри вселяємо вам, пане комісар, Тут не йдеться про довіру, маю я її до вас чи не маю, це було так, ніби я знайшов скарб і хотів зберегти його тільки для себе, ні, що я вигадую, тут справа не в почуттях, як ви, певно, подумали, насправді я просто переживав за безпеку цієї жінки, й мені додумалося, що чим менше людей допитуватимуть її, тим упевненіше вона почуватиметься, Простіше кажучи й менше обертаючи язиком, пробачте мені за зухвалість, сказав агент, ви нам не довіряли, Атож, це правда, признаюся, я вам не довіряв, Вам не треба просити в нас пробачення, сказав інспектор, ми вам пробачили наперед, бо зрештою, можливо, ваш страх не був марним, ми могли б усе зіпсувати, як два слони в крамниці посуду. Комісар розгорнув згорток, дістав звідти дві скибки хліба, поклав між ними два кусні шинки й усміхнувся, ніби виправдовуючись, Признаюся, я голодний, лише випив чаю і мало не зламав зуби на цих клятущих грінках. Агент пішов на кухню, приніс звідти бляшанку пива й склянку, Пийте, пане комісар, щоб хліб легше ковзав вам у горло. Комісар зі щасливою усмішкою жував сендвіч із шинки, пив пиво, ніби хотів обмити собі душу, а коли закінчив, сказав, Тепер і справді я піду ляжу, дякую вам за вечерю. Він рушив до дверей, що відчинялися у спальню, зупинився в одвірку й обернувся, Мені вас бракуватиме, сказав він. Зробив паузу й додав, Не забувайте про те, що я вам сказав, коли ви пішли вечеряти, Що ви маєте на увазі, пане комісар, запитав інспектор, Я маю передчуття, що ви будете дуже потрібні один одному, не дозволяйте обманювати себе ані солодкими словами, ані обіцянками швидкої кар’єри, відповідальним за результат, до якого прийшло розслідування, є я, й ніхто більше, ви не зрадите мене, коли говоритимете правду, але не погоджуйтеся приймати брехню в ім’я правди, яка не належатиме вам, Гаразд, пане комісар, пообіцяв інспектор, Допомагайте один одному, сказав інспектор, а потім, оце й усе, чого я від вас хочу, усе, чого я у вас прошу.