Фредрик Бакман - Ведмеже місто

Майя затуляє собі вуха, розвертається і йде ще глибше в ліс.

— Тут якийсь поганий зв’язок… ш-ш-ш… алло? Алло?

Притиснувши телефон до вуха, вдає, ніби розмовляє по ньому. Ана примружує очі.

— Це ж мій телефон — де ти його знайшла?

— Я зараз в’їжджаю в тунель! — кричить Майя.

Ана біжить за нею. Вони жартома штовхаються і обіймають одна одну. Дивляться, як сходить сонце. Майя шепоче:

— Можна я переночую в тебе одну ніч?

Ана не знає, що відповісти. Майя ще ніколи не залишалася в неї, жодного разу — завжди було навпаки. Але Ана — справжня подруга, тому, звичайно, відповідає:

— Нема питань.

Рамона відпиває зі склянки. Фрак теж. Очі в Ердаля звужуються.

— Ну, що ж. Тоді перейдемо до справи. Ти знаєш, чому я тут? Рамона вдає зацікавленість.

— Ні, але я думаю, що ти приніс золото. Фрак — ладан. А за дверима стоїть третій мудрець, з повними штанами мира. Я вгадала?

Ердаль різко вдихає носом повітря, швидко показує на приміщення пабу, не приховуючи огиди.

— Ось цей… паб… є одним із найстаріших спонсорів хокейного клубу в Бйорнстаді. Звісно, суттєвих сум від нього не перераховують, але всі ми поважаємо традиції. Гадаю, тобі відомо, що ми скликаємо незаплановану зустріч членів клубу… зважаючи на те, що сталося.

Фрак зніяковіло прокашлюється і додає:

— Рамоно, ми просто хочемо поговорити. Спонсори та й усі ми вважаємо, що на зборах членів клубу треба бути одностайними. Заради клубу.

— І що ти маєш на увазі? — з удаваною поступливістю цікавиться Рамона.

Ердаль уже втомлений від цього. Він встає на ноги і сухо пояснює:

— Частину керівництва треба замінити. Ми проголосуємо, щоб Петера Андерссона звільнили з посади спортивного директора і на його місце взяли кращого кандидата. І члени правління, і спонсори погоджуються з цим рішенням, але ми поважаємо членів клубу і хочемо, щоб пропозиція надійшла безпосередньо від них. Тому ми прийшли сюди з добрим наміром.

Рамона в'їдливо посміхається.

— О так, справді бачу, що ти винятково людина з добрими намірами, завжди і всюди. А можна спитати: що ж таке неправильне зробив Петер?

Ердаль гарчить крізь зуби:

— Ти сама прекрасно знаєш, що сталося.

— Ні, не знаю. І мені здається, що ви теж не знаєте. Тому й триває розслідування.

— Тобі відомо, в чому звинувачують мого сина, — каже Ердаль.

— Ти так про це кажеш, ніби він — жертва, — завважує Рамона.

Ердаль врешті втрачає самовладання, Фрак ніколи таким його не бачив, від страху він перекидає свою і Рамонину склянки. Ердаль кричить:

— Питаєш, чи СПРАВДІ мій син є жертвою? Ти ВЗАГАЛІ хоч маєш поняття, як це — коли тебе в такому звинувачують? ЧИ НІ?

Рамона, навіть не кліпнувши, відповідає:

— Ні. Але так спонтанно можу сказати, що гірше за звинувачення у зґвалтуванні може бути, тільки коли тебе зґвалтували.

— То ти вважаєш, що це кляте дівчисько каже правду? — сичить Ердаль.

— Я вважаю, що маю право не підозрювати дівчину в брехні лише через те, що твій син грає в хокей. До того ж у неї є ім’я. Її звуть Майя, — відповідає Рамона.

Ердаль презирливо сміється.

— То ти одна з тих, хто намагається в усьому звинуватити хокей?

Рамона серйозно киває.

— Ти грав у хокей?

— Кинув, коли мав дванадцять років, — зізнається Ердаль.

— Тоді ти маєш рацію. Я все звалюю на хокей. Бо якби ти залишився ще на пару років, хокей міг би навчити тебе програвати як чоловік. Можливо, ти зрозумів би, що навіть твій син може зробити помилку, і в такому разі, ти мусив прийняти це як ЧОЛОВІК і нести відповідальність. А не приходити сюди і звалювати вину на п’ятнадцятирічну дівчинку і її тата.

Ердаль змахує руками й перевертає стілець. Мабуть, не хотів, але навіть не нахиляється, щоб його підняти. Він різко втягує носом повітря, зіниці вчепилися в Рамону, потім кидає на барну стійку тисячу крон і на завершення каже, глузливо і водночас грізно:

— Ти, звісно, власниця цього пабу. Але будинок тобі не належить. Я б на твоєму місці задумався про це.

І так грюкає дверима, аж задзвеніли шибки.

Ана й Майя заходять до будинку, Ана дістає ключі від татової шафи і ставить на місце рушниці, з яких вони стріляли. Майя запам’ятовує кожну деталь: як треба покласти зброю, де висить ключ.

— А це що? — з невинним виглядом питає вона, показуючи на двоствольну рушницю.

— Двостволка, — відповідає Ана.

— Її складно заряджати? — цікавиться Майя.

Ана спершу сміється, а потім насторожується:

— Чому ти питаєш?