Фредрик Бакман - Ми проти вас

Але зараз Петер уже нічого не знає напевне. Може, він просто егоїст? Він намагається не думати про некролог. Йому завжди була властива страшенна тривожність, він постійно про все хвилювався — починаючи від рахунків і закінчуючи тим, чи вимкнена кавоварка, — але сьогодні ввечері Петер відчуває щось інше. Сьогодні він боїться.

Петер уже запхав ключ у замок, але раптом здригається від якогось металевого клацання. Позаду нього в темряві хтось натискає на клямку, і на вулиці відчиняються дверцята автомобіля.

Вбраний у чорне чоловік виходить з авто й рушає до Петера.

Лісом їдуть два автомобілі. Один під’їжджає до собачого притулку, і з нього виходить чоловік у чорній куртці, яка не защіпається на грудях через масивні м’язи. Чоловік тисне Адрі руку. Пів життя тому Адрі вчилася разом із цим чоловіком і зараз, звісно, не налаштована проти нього, якщо не враховувати, що він тупіший за ревматика, який фотографує все плівковою «мильницею». Якось Адрі довелося пояснювати йому, що рух по карті на південь в реальності не означає руху вниз, а ще, бувало, вона розповідала, що острови не можуть вільно рухатися в морі, тому що вони міцно прикріплені до морського дна. Генеалогічне дерево цього чоловіка не мало гілок. Адрі помічає, що в нього на руці нове татуювання — малюнок павутини, настільки кривий, що вона просто мусить запитати:

— Твою ж мать… Ти комусь програв парі, чи що?

— А що? — не розуміє чоловік і відкрито витріщається на руку, навіть не замислюючись, що татуювання виглядає так, ніби його набивали у темряві.

Ще в старших класах хтось дав йому прізвисько «Павук» — бо той мав довгі, худі й волохаті ноги. Він був із тих хлопців, які не переймалися, як їх прозивали, головне, щоб їх пам’ятали, тож Павук прийняв цю образу. Відтоді він зробив собі щонайменше десять татуювань із павучим мотивом, і всі вони мали такий вигляд, ніби їх наколював якийсь пияк, сидячи на сушарці.

Адрі втомлено хитає головою і відчиняє багажник Павукового автомобіля — там усе закладено ящиками з алкоголем. Адрі помічає, що інше авто в цей час зупиняється, як завжди, на узліссі, там, де закінчується дорога. Водій залишається сидіти за кермом, щоби встигнути попередити їх, якщо з’явиться якийсь небажаний гість, а от пасажир виходить. Його Адрі теж знає вже багато років, і він, на відміну від Павука, аж ніяк не ідіот. Саме тому він небезпечний.

Його звуть Теему Рінніус. Він ані занадто широкий, ні занадто високий, а через звичку дуже ретельно зачісуватися найкращі друзі називають його «Ревізором», проте Адрі бачила, як він б’ється, і знає, що під тим чубом — залізобетонна голова. Він уміє давати таких міцних копняків, що в цьому місті навіть коні побоюються стояти в нього за спиною. У молодшому віці він і його молодший брат своїми вибриками нажили собі такої поганої слави, що мисливці часто жартували: «Знаєш, чому не можна покататися на велосипеді братів Рінніусів? Тому що це, найімовірніше, твій велосипед!». Але минав час, про Рінніуса перестали жартувати, а зараз, якщо в місто приїде хтось чужий і запитає, де Теему Рінніус, навіть найменша дитина матиме клепку в голові, щоб відповісти: «Це хто?».

Теему не носить чорної куртки, вона йому не потрібна. Він відчиняє задні двері автомобіля й випускає двох собак — Теему купив їх в Адрі ще цуценятами, тому якщо хтось запитає, що за справи в нього тут цього вечора, він зможе пояснити, що збирається докупити собі ще одного собаку. В Теему нема ані розкладу для доставки, ані фіксованого графіку — вони з Адрі домовляються за пару годин до зустрічі, і з настанням темряви він приїздить. Адрі називає його «оптовиком» — наполовину зневажливо, наполовину з любов’ю. Сама ж вона є посередницею. У Бйорнстаді не можуть одночасно два автомобілі приїхати і вивантажити алкоголь, не привертаючи уваги, проте всі знають, що місцеві мисливці мають звичку з однаковим часовим інтервалом проїжджати повз собачий притулок, щоб поглянути на цуценят і випити кави. Звісно, ці мисливці бувають тут трохи зачасто, особливо перед вихідними. Але запитайте будь-кого з них про Адрі — кожен матиме одну й ту саму відповідь: «Е, вона ж готує таку достобіса смачну каву».

Чоловіки в чорних куртках завжди приїжджають на двох автомобілях, і Теему ніколи не сідає до того авто, в яке завантажено алкоголь. Буває, у поліцейських рапортах стверджують, що Теему — керівник «жорстокої банди, яка називається Група» і пов’язана з «Бйорнстад-Хокеєм». Множаться розповіді, начебто «Група» чинила вплив на справи клубу, і що гравці основної команди, які мали завищену зарплату й зовсім незначні досягнення, добровільно розірвали контракти, але ніхто так і не зміг це довести. Звісно ж, нема доказів і того, що «Група» займається організованою контрабандою спиртного чи торгує краденими запчастинами до автомобілів і снігоходів. Ніхто навіть не міг довести, що «Група» комусь погрожувала, а це завжди мусять робити всі кримінальні мережі, щоби примножувати свій капітал насильства. Поліцейські рапорти стверджують, що «Група» цього не потребує, тому що вони використовують хокейні матчі як вітрину. Теорія була така: усі, хто бачив, як чорні куртки заповнюють стоячі трибуни, або чув, що вони роблять із прихильниками інших команд, які дозволили собі кинути їм виклик, повинні розуміти серйозність ситуації, якщо чорні куртки подзвонять їм у двері.