Фредрик Бакман - Ми проти вас

Катя майже завершує роботу з останніми паперами, коли до неї вбігає охоронець. Їй одразу стає зрозуміло, що вже пізно.

Ніхто із завсідників «Комори» не мав охоти починати з Беньї бійку через його татуювання, але хтось зателефонував кільком чоловікам, яким не була властива така ж толерантність до свободи творчості. Один із чоловіків має на передпліччі татуювання бика. Коли вони заходять до бару, Беньї повертається до «сорочки-поло»:

— А от ЗАРАЗ можеш пересісти!

Кажучи це, він усміхається, ніби шкодлива дитина, яка підклала подушку-пукавку під диванне сидіння. Жоден із тих чоловіків біля дверей навіть і близько не такий натренований, як Беньї, але їх четверо, а Беньї — один. Беньї жваво зістрибує з барного стільця, ніби радіє, що їх так багато і сили рівні. Чоловіки не кидаються на нього — він сам підходить до них, від чого вони розгублюються саме на таку кількість секунд, щоб Беньї миттю здобув перевагу. Чоловік із татуюванням бика хапає зі столу порожню пляшку з-під пива, тому Беньї вирішує спершу врізати йому. Але, звісно, не встигає цього зробити.

«Сорочка-поло» за барною стійкою бачить, як із кабінету вилітає Катя і кидається прямісінько в гущу. Відштовхує чоловіка з пляшкою в руках до стіни й кричить:

— Тільки один твій, бляха, удар ось тут у барі — і цілий рік будеш напиватися вдома в кутку!

Далі Катя звивається поперед Беньї, вона добре знає цей його погляд. Як у старшої сестри Адрі, як у їхнього тата. Якщо війни нема, вони її починають.

— Беньї… тільки не тут, не сьогодні, я тебе прошу… — шепоче вона.

Катя кладе руки братові на груди, відчуває, як б’ється його серце. Пульс спокійний, дихання рівне. Четверо дорослих чоловіків хочуть побити його до смерті, а він навіть не боїться. Ніщо так не жахає Катю, як це.

Беньї дивиться сестрі в очі. Такі ж, як у їхньої мами, та й Катя нечасто щось просить у свого молодшого брата. Тому Беньї цілує її в щоку і глузливо регоче над чотирма чоловіками, які стоять у дверях.

— То ви заходите чи вже йдете? Я збираюся додому, а ви, якщо не збираєтеся тертися тут своїми хрінами, може, трохи посунетеся?

Чоловіки косо глипають на Катю й охоронців і врешті відступають. Але попередження зроблено: у Геді більше не прийматимуть людей із татуюваннями ведмедя. Нехай у Бйорнстаді є якась «Група», але тут теж знайдуться чоловіки, які готові виступити.

Проходячи крізь двері, Беньї голосно сміється. У чоловіків, які залишаються позаду, від люті смикаються плечі. Один із них бурмоче до Каті:

— Твоєму братові пощастило, що в нього така сестра. Ти щойно врятувала йому життя.

Катя кидає на нього розлючений погляд:

— Ти так думаєш? Справді? Що це ЙОГО життя я врятувала?

Чоловік робить спробу самовпевнено посміхнутись, але шкіра йому ніби прилипла до вилиць. Катя фиркає. Вона забирає свої речі з кабінету і під’їжджає машиною до виходу, але Беньї вже зник у темряві ночі, щоб сестра його не знайшла.

Кожен спорт дурнуватий. Кожна гра ідіотська. Дві ключки і м’ячик, піт і відсапування — для чого це? Щоб ми в миті розпачу могли вдати, ніби лише це має значення.

Уночі Кабан і Бубу прибирають підлогу в майстерні. Батько й син, вони ніколи не мали звички багато говорити, і тепер їм обом, напевно, страшно, що замість розмови вони можуть обрати найпростішу альтернативу. В їхньому домі, як і в усіх інших будинках, є пляшки з алкоголем. Тому вони вирішують зробити по-іншому: викочують автомобілі, пересувають обладнання, аж поки гараж не стає порожнім.

Далі беруть кожен свою ключку і тенісний м’ячик. Вони грають цілу ніч, обливаються потом і тяжко дихають, ніби лише це має значення.

Коли позаду Беньї зачиняються двері, він сам-один заглиблюється в ліс на пару сотень метрів. Потім зупиняється, запхавши руки в кишені, і роззирається. Ніби зважує, що робити далі: знайти цього вечора ще якусь проблему на свою голову чи вибрати дерево, на яке можна вилізти і накуритися трави, поки не зморить сон. Голос позаду нього лунає очікувано й несподівано водночас:

— Я ніколи в житті не ліз у бійки, тому з мене буде небагато допомоги, якщо ти далі маєш на думці пригоди. Але я радо випив би пива в якомусь іншому місці… — каже чоловік у сорочці-поло.

Беньї озирається через плече.

— Знаєш, де тут є нормальні нічні клуби?

Чоловік заходиться сміхом.

— Я вже казав, що живу тут усього чотири години. Але є… мій будинок. А там холодильник.