Фредрик Бакман - Ми проти вас

А тоді Давід каже щось нечуване. Щось, що цілковито збиває з ніг молодого хлопця, який боїться показати свої почуття. Тренер каже: «Вільяме, я тобою пишаюся». Вільям виходить із кабінету й одразу телефонує мамі.

Важко зберігати таємниці в роздягальні, тому коли Вільям повертається, всі вітають його. Він, звісно, пишається цим, але також помічає, що хлопці різко припинили розмову, коли він зайшов. І розуміє, що вони говорили про щось, чим не хочуть поділитися з ним.

Після тренування перед льодовою ареною стоять два автомобілі, в яких сидять одягнені в худі молоді чоловіки з татуюванням бика. Пара Вільямових товаришів із команди — достатньо молодих, щоб бути охочими до бійки, і недостатньо добрих хокеїстів, щоб їм було що втрачати, — вийшовши з роздягальні, йдуть одразу до тих авто.

— Куди зібралися? — запитує Вільям.

Один із хлопців обертається.

— Вільяме, що менше ти знаєш, то краще. Ми не можемо взяти тебе, ти надто важливий для команди. Ти нам потрібен на арені!

— Що ви задумали? — розгублено каже Вільям.

Чоловіки з татуюванням бика не відповідають, але один хлопець із команди не може стримати свого запалу й вигукує:

— Перевіримо, чи добре горить хутро!!!

Автомобілі рушають. Вільям залишається. Сам.

Потім, на допиті в поліції, чоловіки з Геда знайдуть собі тисячу виправдань. Один скаже, що в них не було наміру підпалювати всю будівлю, що вони просто хотіли підпалити тільки двері, а тоді загасили б полум’я, поки воно не розгорілося. Інший стане пояснювати, що вони просто хотіли «дати знак», ще хтось скаже, що то був «просто жарт». Ніхто не знав, що на поверсі над «Хутром» є квартира. Що тієї ночі там спала Рамона.

Маґґан Лют забирає свого сина з льодової арени в Геді, вона приїздить сюди після кожного тренування. Привозить канапки і протеїнові смузі, закидає його спорядження до багажника, дорогою додому ставить улюблену синову музику. Але сьогодні той сидить тихо як миша.

— Що сталося? — запитує мама.

— Нічого… нічого. Я просто… нервуюся через матч, — бурмоче Вільям.

Він удає, що каже правду, Маґґан удає, що вірить цьому. Вони не хочуть завдавати прикрощів одне одному. Вечеряють, слухають, як тато розповідає про свій день на роботі, сміються, коли Вільямова сестра розповідає про свій: сьогодні у школі вона відкрутила кришки сільничок на вчительському столі в їдальні, щоб вони випали, коли вчителі будуть солити їжу! Це Вільям її навчив. Маґґан робить спробу насварити доньку, але хіба це можливо, коли мала аж заливається сміхом.

Сьогодні Вільям уважніше спостерігає за батьками, поки ті вечеряють і балакають за столом. Йому добре відомо, що думають люди в місті про їхню сім’ю — що його тато «такий скупий, аж шкодує посрати», а його мама — «шизонута хокейна мамуля». Можливо, так і є, але про батьків йому відома ще й інша правда. Вони ніколи нічого не отримували задарма, їм за все доводилося боротися, вони хотіли дати своїм дітям те, чого не мали самі: владу над власним життям, аби їм не доводилося щодня її виборювати. Можливо, часом батьки заходили задалеко, але Вільям може їх пробачити. Цей світ створений не для милих людей. Таких людей використають і викинуть геть — щоб переконатися в цьому, Вільяму потрібно просто роззирнутися у Бйорнстаді.

Після вечері Вільям разом із сестрою дивляться мультфільм. Коли його сестра народилася, лікарі сказали, що в неї якась проблема. Але це не так, вона просто особлива, і хоч усі говорять про неї, називаючи якийсь синдром, Вільям ніколи з цим не погоджується. Для нього сестра така, яка є. Найдобріша людина, яку він знає. Коли сестра нарешті засинає, Вільям спускається у підвал на силове тренування. Але його гризуть ті слова: «Перевіримо, чи добре горить хутро!!!». Він ніяк не перестане про це думати. Тому вдягає спортивний костюм і гукає мамі, що піде побігати. Маґґан Лют сподівається, що син просто знервований.

Коли за ним зачиняються двері, Маґґан іде на кухню. Вона завжди хвилюється за своїх дітей і щоразу, коли Вільяма нема вдома, відволікається від думок, готуючи їжу. «Говоріть про Маґґан Лют що завгодно, але вона так смачно готує!» — кажуть про неї люди, і вона не ображається, що вони завжди починають словами «говоріть що завгодно». Вона себе знає. Вона бореться за все, що має. Зараз приготує салат із пасти, а потім іще картопляний салат. «Мамо, ніхто не вміє приготувати стільки різних салатів, які навіть не можна назвати салатами. Ти вмієш змарнувати будь-що з овочів!» — часто сміється з неї Вільям.