Фредрик Бакман - Ми проти вас

— А чого б це? — дивується Цаккель.

Беньї дивиться на ведмедя на кризі. Намагається знайти правильні слова.

— Щоб не бути жінкою-тренером.

Цаккель повільно хитає головою, але — принаймні зараз — не виглядає незворушною.

— Мій тато іноді хотів, щоб я була хлопчиком.

— Чому?

— Він знав, що мені доведеться бути вдвічі кращою за чоловіків, щоб мене визнали. Тепер те саме стосується і тебе. Вони будуть оцінювати тебе інакше. Ті, хто мене ненавидить, можливо, дозволять мені тренувати команду, але тільки якщо ми переможемо. І вони, можливо, дозволять тобі грати, але тільки якщо ти будеш найкращим. Тепер тобі недостатньо бути просто добрим хокеїстом.

— Це, бляха, несправедливо, — шепоче Беньї.

— Несправедливість — значно природніший стан у цьому світі, ніж справедливість, — каже Цаккель.

— Це вам тато сказав?

— Мама.

Беньї важко сковтує слину.

— Я не знаю, чи зможу бути капітаном.

— Окей, — відповідає Цаккель.

Тоді розвертається й залишає його самого, не кажучи більше ні слова. Ніби вони не потрібні.

Беньї залишається стояти у колі вкидання. Нарешті забирає з бортика купку шайб і веде їх по льоду, одну за одною. Можливо, востаннє. Цей спорт ніколи не задовольниться, якщо володіє лише частиною тебе, йому треба стільки всього принести в жертву — і якщо ти ціле життя провів з ним, тобі багато відомо. Як болять ноги, коли вперше після літа їдеш на ковзанах. Як жахливо смердять рукавиці наприкінці сезону. Який звук буває, коли з усієї сили влітаєш у кут бортика або запускаєш шайбу в оргскло. Яке своє — унікальне — відлуння мають різні льодові арени. Як звучить кожен удар, коли на трибунах нікого нема. Які відчуття дає просто гра. Як б’ється серце.

Бах бах бах бах бах.

Того ранку, коли Ана вперше сідає біля Відара, обоє мовчать. Ану занадто придавлює провина і туга від того, що їй навіть нема з ким поговорити. Весь час вона їздила до школи разом із Майєю, і самотність стає для неї шоком. Вона багато спить, маючи сподівання, що одного разу прокинеться і зрозуміє, що ця помилка всього її життя була просто сном. Але цього не стається.

Наступного ранку Ана знову сідає біля Відара, і коли автобус під’їжджає до школи, переводить на нього погляд. Відар удає, що чимось зайнятий у своєму мобільному, але Ана бачить, як він коситься на неї. Відар не з тих, хто може встояти перед бажанням.

— У що граєш? — запитує Ана.

— Шо? — бурмоче Відар, наче щойно її помічає.

Але її так легко не обдуриш.

— Ти мене чув.

Відар сміється, він це робить, коли нервується. Скоро він зрозуміє, що Ана, коли нервується, сипле саркастичними жартами. Якби їм довелося прожити разом усе життя, вони могли би стати парою, яку найменше хочеться зустріти на похороні: одна ніяк не припинить жартувати, а другий ніяк не перестане хихотіти.

— «Майнкрафт». Я граю в «Майнкрафт», — каже Відар.

— Тобі сім років чи що? — дивується Ана.

Відар сміється:

— Вона допомагає мені не… у мене проблеми з контролем над імпульсами. Психолог каже, що «Майнкрафт» допомагає Я можу краще сконцентруватися, коли… просто граю.

Автобус зупиняється. З нього висипають учні. Ана ніяк не відведе погляду від Відарових очей.

— Ти молодший брат Теему Рінніуса, так? Це ж ти сидів у в’язниці?

Відар знизує плечима.

— Ну, це більше нагадувало центр дозвілля.

— А що ти маєш на увазі, коли кажеш, що не можеш сконцентруватися? У тебе якийсь синдром чи що?

— Не знаю.

Ана усміхається.

— Тобі просто клепки бракує?

Відар регоче.

— Хтось навіть каже, що я психопат! Не треба розмовляти зі мною!

Ана уважно розглядає його з голови до ніг. Чорне волосся затуляє йому очі.

— Ти маєш надто милий вигляд, як на психопата, — каже вона.

Відар хмурить чоло.

— Обережно! Я можу мати ніж!

Ана фиркає.

— Якби в тебе був ніж, я б не боялася тебе, навіть якби була хлібом.

Відар миттєво закохується в неї, бо він не з тих, хто може встояти перед бажанням.

Елісабет Цаккель із самого ранку проводить своє відкрите тренування. Приходить жменька гравців, кілька юніорів, яким нема де грати, тому що «Бйорнстад» цього року не зібрав із них команду, кілька старших гравців, яких звільнили з інших клубів і в них не було контрактів. Жоден із них навіть наближено не грає так добре, щоб отримати місце в команді Цаккель. Вони ніяк не вплинуть на ситуацію і будуть за статистів, щоб потім клуб міг сказати, що відбулося відкрите тренування. Усім цікавий лише Відар, але Цаккель мусить розпочати з його пошуків, бо на лід він так і не виходить. Вона знаходить його в підсобці охоронця.