Фредрик Бакман - Ми проти вас

— Я повинен жити вдома. Я мушу допомагати тобі рахувати, — каже він своєму братові.

Теему цілує малого в голову.

Про що найперше запитує Відар? Про «Бйорнстад-Хокей»! Яка тепер команда? Які в нас гравці цього року? Ми віддубасимо «Гед»? Відар завжди був палким прихильником; трибуна зі стоячими місцями — єдине місце, куди він тепер найбільше поривається, після маминої кухні. Теему лише поплескує по плечу свого меншого брата, він іще не розповів Відару, що в цьому році йому не доведеться стояти на трибуні, тому що в нього є шанс грати в команді! Теему мовчить, бо не хоче, аби менший брат почав нервуватися, і впродовж кількох хвилин щастя старшого брата чисте й безхмарне.

Тоді Відар запитує про Беньї Овіча. Востаннє, коли хлопці розмовляли з Відаром, вони розповіли, що нова тренерка поставила Овіча капітаном, хлопців аж розпирала радість, бо вони вважали, що Беньї — один із них. Бйорнстадський хлопчисько, який міцно стояв на ногах і на один ляпас відповідав трьома. Але зараз, коли Відар згадує його ім’я, Павук зі Столяром замовкають. Їхні погляди хмурнішають, а слова стають жорсткими:

— Ми дещо дізналися про нього…

Відар слухає. Хлопці не можуть навіть вимовити ім’я Беньї, вони говорять про нього, ніби він помер. Можливо, в певному сенсі так і є — того, кого вони знали, вже нема. Він більше не один із них.

Мабуть, Відар не такий, як інші з «Групи», він не переймається, хто з ким спить, і ніколи не переймався. Але чоловіки в чорних куртках говорять не про сексуальну орієнтацію — Відар це розуміє, — а про довіру і відданість. Беньї вдавав із себе того, ким не був. Він фальшивий, йому не можна довіряти, і Павук зі Столяром думають, що він зганьбив «Групу».

— Ми захищали його нашими спинами, а він весь цей час хотів трахнути нас у сраку! — відрізає Павук.

Відар нічого не каже. Коли йому було дванадцять чи тринадцять років, за якийсь час після того як Павук бився за нього в «Макдональдс!», Відар запитав його: «Ми хулігани?». Павук серйозно похитав головою і відповів: «Ні. Ми солдати. Я стою за тебе, а ти стоїш за мене. Ми нічого не варті, якщо не можемо на тисячу процентів довіряти один одному. Доганяєш?». Відар доганяв. «Група» трималася разом усе життя, а таку дружбу неможливо збудувати, нічого не принісши в жертву.

«Група» має різні причини ненавидіти Беньї: комусь це гидко, хтось вважає, що їх зрадили, а ще інші просто хвилюються, що ж тепер будуть скандувати про них уболівальники суперника. Хтось із цих хлопців носить на шиї татуювання ведмедя — наскільки сильно треба щось любити, щоб піти на таке? Тому Відар нічого не каже. Він просто радіє, що повернувся додому, що все як завжди.

А коли Теему нахиляється до нього й шепоче, що «новий тренер проведе для тебе відкрите тренування основної команди, і якщо ти їм підійдеш, то будеш грати!», радість у Відаровій голові співає так гучно, що він уже не може думати про щось інше.

Це просто спорт.

Собаки в притулку заходяться гавкотом, щойно чують, що сюди наближаються брат із сестрою. Виходить сонна Адрі й заспокоює їх. Лео і Майя налякано зупиняються.

— А Жанетт тут? Тобто… вчителька з нашої школи… вона мала вести клуб единоборств… це тут? — запитує Лео.

— «Клуб» — це дуже оптимістична назва. Жанетт у комірчині, — пирхає Адрі і, позіхаючи, чухає свою шевелюру, схожу на щітку зі сталевими прутами.

Лео киває, але не рухається з місця. Він запхав руки до кишень і з цікавістю дивиться на собак.

— Якої вони породи?

Адрі наморщує чоло, дивиться то на Лео, то на Майю і намагається вирахувати, що їм тут треба. Можливо, навіть розуміє причину, бо теж має сестер. Тож вона каже:

— Ти любиш собак?

Лео киває:

— Так. Але мама з татом не дозволяють мені мати собаку.

— Хочеш допомогти мені їх погодувати? — запитує Адрі.

— ТАК! — вигукує Лео і має вигляд щасливіший, ніж мало б цуценя з двома хвостами.

Адрі кидає на Майю доброзичливий погляд:

— Жанетт у комірчині. Йди туди.

Тож Майя заходить до комірчини сама. Жанетт саме тренується на мішку з піском і завмирає посеред руху, намагаючись не видати свого здивування. Майя, здається, миттю передумує. Жанетт витирає піт із чола й запитує:

— Хочеш спробувати єдиноборства?

Майя розтирає долоні.

— Ну, я ж, типу, навіть не дуже знаю, що це таке. Це мене брат сюди притягнув.

— Нащо? — дивується Жанетт.

— Він боїться, що я завдам декому шкоди.

— Кому?

У Майї щось надламується, коли вона зізнається: