Фредрик Бакман - Ми проти вас

Вони збираються розправитися з його клубом. І хочуть просто впевнитися, що він буде сидіти тихо, стуливши рота.

Накачані вісімнадцятирічні хлопці носять червоні кепки, на яких зображено здибленого бика. Вони займають щоразу більше місця на пляжі, розширюють свої межі, щоб побачити, хто наважиться їх зупинити. Лео безсило ненавидить їх.

Історія змінилася після Кевінового від’їзду з міста, але його колишні друзі швидко пристосувалися до нової правди. Їм просто був потрібен новий лідер, і ним став Вільям Лют, форвард першої ланки, який до того ж мешкав по сусідству з Кевіном. Лют узяв на себе ініціативу і дав їм версію подій, яку всі хотіли чути. Він місяцями слухав своїх батьків, які за кухонним столом торочили: «Це ми стали жертвами, у нас вкрали перемогу в фіналі. Ми би перемогли, якби Кевін грав! Але Петер Андерссон зробив із цього політику! А тоді захотів перекласти вину на НАС за те, що той психопат зґвалтував малу курву, хоча нам НАСРАТИ на це! І все чому? Бо Петер Андерссон завжди нас ненавидів. Усі його слухають лише тому, що він профі з НХЛ, ніби в нього якась довбана моральна перевага, але як ви думаєте: чи забрали б Кевіна перед фіналом, якби це сталося з іншою дівчиною, а не з донькою Петера? Якби зґвалтували когось із наших дівчат — чи відіслав би Петер лягавих до Кевіна саме в день фіналу? Та він лицемір! Кевін став просто приводом, Петер ніколи не хотів, щоб хлопці з Височини були в команді „Бйорнстад-Хокей“, і знаєте чому? Тому що комусь із нас випало народитися в сім’ях з достатком, а Петер Андерссон зі своїм комплексом добропорядності не вважає це чимось прекрасним!».

Ці слова луною розходилися у Вільямовій голові. Кожного сезону його мама, Маґґан Лют, дратується через те, що клуб ставить на передові позиції хлопців з бідних районів, а коли треба оплачувати рахунки, то всі чекають, коли дістануть свої гаманці батьки з Височини. «Коли люди перестануть оплачувати соціальні проекти Петера Андерссона?» — шипіла вона на всі боки, коли стало відомо, що клуб відкриває хокейну школу для дівчаток віком чотирьох-п’яти років.

— Вони хочуть зробити дівчачий клуб! — кричить Вільям на пляжі.

Слова діють, бо вони прості й зрозумілі. Після зґвалтування, в якому був винен Кевін, усі з Лютової команди почуваються так, ніби їх атакують і не розуміють. Тому вони й раді думати, що Петер Андерссон їх ненавидить, бо завжди простіше ненавидіти людину, маючи переконання, ніби це вона перша почала.

Петер оглядається на тих, хто сидить за столом. Від нього очікують, що він прийме ситуацію «як чоловік», але Петер уже не знає, яким чоловіком бачать його ці політики. Хлопчиком, якого виховав «Бйорнстад-Хокей»? Який двадцять років тому став капітаном і провів уже розвалений сільський клуб аж до другого місця в рейтингу найкращих клубів країни? Чи професіоналом НХЛ, яким Петер став потім? До того, як його вмовили повернутися додому і стати спортивним директором клубу, який стрімко падав на найнижчі місця в дивізіонах і в якому Петер, на подив усім, створив одну з найкращих юніорських команд країни, повернувши велич цьому малому клубу. То ким із цих чоловіків він є?

Чи зараз він просто тато? Бо саме його доньку зґвалтували. І він того ранку в березні поїхав із нею до відділку поліції. Він стояв на стоянці перед льодовою ареною і дивився, як поліція виволокла з автобуса найзірковішого гравця юніорської команди, що вирушала на свій найбільший матч. Петер знав, що думають усі присутні тут чоловіки, що думають усі чоловіки загалом: «Якби це сталося з моєю донькою, я б убив того, хто посмів таке зробити». Не минало й ночі, щоб Петер не прагнув бути саме таким чоловіком. Бути тим, хто здатен до насильства. Зараз він просто бере до рук горнятко з кавою. Тому що бути чоловіком складно завжди, незалежно від віку.

Один із політиків пояснює йому то співчутливим, то поблажливим тоном:

— Петере, ти повинен бути командним гравцем. Ми мусимо брати відповідальність за ВСІХ мешканців нашого регіону. Добра слава про нас — необхідна умова, щоб провести тут лижний чемпіонат. У Геді ми збудуємо нову льодову арену і відкриємо там хокейну гімназію…

Петеру не потрібно слухати далі, він слухав про візію розвитку регіону, брав участь у її написанні. Спершу — льодова арена й хокейна гімназія, потім — торговий центр і кращий доїзд до траси. Конференц-готель і чемпіонат із лижних видів спорту, який транслюватимуть по телебаченню. А що потім? Може, аеропорт? Спорт — це просто спорт, поки хтось, кому до сраки спорт, не захоче отримати від нього вигоду, і тоді спорт перетворюється на фінанси. Хокейний клуб мав порятувати цілий регіон — так і станеться. Просто це буде не Петерів хокейний клуб.