Андрій Курков - Ключі Марії

Адік говорив так переконливо, що Олег йому повірив. Його вразило те, що Адіка теж підступно використовували. Так само, як Адік використовував його. Але попри це жодної зловтіхи в думках Бісмарка не виникло. Навпаки, думки його знову повернулися до персони археолога Польського. Згадався і кристалічний порошок, який Польський надсилав Клейноду-старшому, і про який тепер так мріє Клейнод-молодший. Усе вкладалося в нарешті зрозумілий логічний ланцюжок. Тільки зараз не хотілося нагадувати Адікові про Грецію і про Польського. Дивно, що Адік сам не згадав Польського. Адже ж Олег, здається, йому розповідав про порошок в конвертах з Греції.

— Чого ти оце? — запитав раптом Адік.

Олег здивовано подивився на гостя.

— Що чого?

— Ти щойно посміхнувся.

— Я? — Бісмарк зробив серйозне обличчя. Він зрозумів, що не контролював свою міміку, поки думав про порошок з кристалами. — Ні, це так просто. Нервове. Через недосип. До речі, знаєш, мені цієї ночі снилася Сирія.

— Звідки ти взяв, що то була Сирія? — здивувався Адік.

— Не знаю. Там було жарко. Дуже жарко.

Олесь отерп і подивився на Арету ошелешеним поглядом. Що вона сказала? Його батька можуть убити чекісти, а якщо не вони — то... вона? Перед ним сиділа мила вродлива дівчина і дивилася невинними голубими очима, а її повні великі вуста виражали чуттєвість. В кутиках вуст чаїлася посмішка. Вона пожартувала? Але так не жартують!

Щоправда, годину тому вона дала раду двом дебелим нападникам і зробила таке, що не кожному чоловікові під силу. Він би не зміг, отак вдаривши об коліно, зламати одним махом чиюсь руку.

— Хто ви? — не витерпів і знову запитав. — Хто ви на­справді?

— Цього вам краще не знати... Точніше, я й сама добре не знаю, хто я. Знаю лише, що інакша, не така, як інші, — сказала вона, забираючи руку з Олесевої. — Все, що можна вам знати, це те, що ваш батько не повинен докопатися до дуже небезпечної інформації. Я йому не дам цього зробити. Думайте собі, що хочете. Будь-якою ціною його треба зупинити. Інакше буде катастрофа. Однак я вибрала гуманний варіянт. Ми його і вашу матір вивеземо сюди.

В цю мить Арета почала його лякати. І своїми висловлюваннями, і тоном, яким їх виголошувала, і своїм зимним поглядом, який уже переставав бути невинним і лагідним, а набирав зовсім інших відтінків. В Олеся складалося враження, що вона значно старша, мудріша й практичніша, а йому бракує аргументів, бракує досвіду, бракує всього того, що міг би протиставити їй. Однак він не здавався.

— А попри ту таємну і небезпечну інформацію є бодай щось, що мені можна знати? — запитав з іронією.

— Так. Оскільки, як я зрозуміла, вам знайомий рукопис Ольгерда, то ви знаєте про те, як загін галицьких хрестоносців у 1111 році, ховаючись від ворогів у печері, виявив на стінах печери щось схоже на іній чи сніг. Ця речовина додала їм таких сил і завзяття, що вони, перед тим кілька днів просидівши без їжі, вибігли з печери і половину сарацинів перебили.

— Мені сподобалася ця легенда.

— Це не легенда, — гнівно зблиснула очима дівчина і повторила: — Не легенда.

Його здивувала ця чергова зміна тону і суворий погляд.

— Гаразд, — кивнув Олесь. — Не легенда. Що було далі?

— Ви ж читали і знаєте? — запитала вона вже спокійно і без надриву.

— Лише до того місця, де описано, як вони сховали врятовану дівчину в Єрусалимі. Не розумію тільки, чому за нею полював король Балдуїн.

— Ольгерд про це ясно пише: її вважали Богородицею, яка час від часу з’являється перед людьми. На Святій землі вона залишила в кількох печерах своє молоко, щоб допомогти хрестоносцям розгромити сарацинів. І справді хрестоносці воювали і перемагали малими силами. Але ніколи не могли дійти між собою згоди, влаштовували чвари і врешті програли.

— Не розумію, як це в’яжеться з тим, що ви казали про мого батька, — дивувався він.

— Дуже просто. Ваш батько зараз учитується в ті манускрипти, які отримав від чекістів, аналізує і шукає відповіді на питання, які їх цікавлять.

Олесь все ще не міг зрозуміти, чому старі манускрипти так сильно зацікавили чекістів, що вони навіть організували їхнє дослідження.

— А про що там ідеться в продовженні хроніки?

— Там описано, як хрестоносці дорогою додому прибувають до Рима. І тут трапилася прикра річ. Дівчина на ім’я Марія, яку хрестоносці забрали з собою, була перевдягнена в чоловічий одяг. Всім по черзі Папа простягнув руку для поцілунку, однак Марія тільки вдала, що поцілувала. Це Папу насторожило. Не вдовольнившись поясненням князя, що юнак просто дуже знітився, Папа запропонував їм відвідати терми.